Як добре те, що смерти не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст.
Anastasia Avetikyanцитує10 місяців тому
Що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, Як в смерті обернуся до життя…
Anastasia Avetikyanцитує10 місяців тому
І хоч це не по-християнському — бажати людям відплати за гріхи земні, але це видавалося мені логічним. Ідея всепрощення не для мене. Ті, хто влаштовував голодомор, відправляв людей на смерть, катував у таборах, ті, хто сьогодні винен у смертях і муках українців на Сході і в Криму, мусять відповісти і відповідатимуть.
Anastasia Avetikyanцитує10 місяців тому
Влада, якій ви старанно лижете дупу, колись піде! А присмак у вашому роті залишиться,— і Стус, грюкнувши дверима, вийшов із кабінету.
Anastasia Avetikyanцитує10 місяців тому
На цвинтарі розстріляних ілюзій Уже немає місця для могил.
Anastasia Avetikyanцитує10 місяців тому
Віддай мені своєї смерти частку, візьми од мене часточку життя, і вдвох уникнем самоти, як пастки, і не потрібне буде вороття у проминуле, що майбутнім стало, в вельможний нескінченний сон степів, та за тобою небо запалало, овогнене грозою стожалів.
Anastasia Avetikyanцитує10 місяців тому
Сьогодні — ти. А завтра — я, і пустить нас Господь до пекла, де нам на вічний біль — утекла, в смерть перелякана земля. І тільки горстка нас. Щопта для молитов і сподівання, усім нам смерть судилась рання бо пізня суджена мета.
Anastasia Avetikyanцитує10 місяців тому
«Якщо на твоїй рідній землі тебе розпинають за любов до неї — тоді доводиться змиритися з тим, що в тебе є рідна земля, але немає рідної країни… За сотнями загород і колючих дротів лежить моя земля Україна, заходячи тільки в зболені сни. Вона світить як далека зірка у великому мордовському небі. А невільницький твій шлях стелиться все далі й далі од неї — за сиві уральські хребти, у закрайсвітні сибіри. Бо кати іспитують тебе: а чи витримає твоє серце, чи не порветься од натуги».
Anastasia Avetikyanцитує10 місяців тому
…Я є добро. А ти — труха і тлінь. А спільне в нас — що в’язні ми обоє, дверей обабоки. Ти там, я — тут. Нас порізнили мури, як статут.
Yuliiaцитує2 роки тому
Замріяно пливе ранкова каламуть. Спокійні дерева у маренні глибокім Горять, немов свічки. І часу вічні кроки Нікому не дано пізнати і збагнуть.
Долина тихо спить. Та неба сиза ртуть Уже розгойдана. Під парусом високим Поранок виплива — довічного уроки Дано пізнати і дано забуть.
fb2epub
Перетягніть файли сюди,
не більш ніж 5 за один раз