Джонатан Сафран Фоєр

Якщо в мене шаленітиме серце, я не скажу про це жодній живій душі. Від цього не стає легше. Це тільки псує всім іншим життя.

Але якщо ти поховаєш усі свої почуття, ти ж перестанеш бути собою, хіба ні?

— То й що?

Чому він не сказав: «Я тебе люблю?»

Коли я дивилася на тебе, моє життя набувало сенсу. Навіть прикрощі мали сенс. Вони були необхідними для твого існування.

ми були так близько і так далеко водночас

— Я можу пробачити те, що ти пішов, але не твоє повернення.

— То ти просто платив їм — і все?

«Я любив розмовляти з ними. Я розмовляв про тебе».

— Від цього мені має стати краще?

Я повернувся на бік і обійняв її, мені не вистачало місця, я не розплющував очей, просто цілував її, її губи нагадували мені губи мами, і Анни, і твої, я не знав, як мені бути з нею і бути без неї.

— Я хотіла зробити йому боляче.

— Чому?

— Бо він зробив боляче мені.

— Але чому?

— Бо люди часто роблять одне одному боляче. Такі вже ми є.

— А що, як ми просто обіймемось?

Вона пригорнула мене до себе.

Я заплакав і стиснув її в обіймах так сильно, наскільки зміг. Її плече ставало мокрим, і тоді я подумав: «Може, і справді можна виплакати всі сльози. Може, бабуся правду казала». Мені було приємно про це думати, бо в цю мить я справді хотів, щоб вони вичерпалися.