Ерін Морґенштерн

— Міс Бовн має залишитися нашим другом, незалежно від стану її корсета, — проголошує Чандреш. — Поміть собі десь, — Додає він, змахуючи рукою в бік Марко.

— Я вже давно помітив корсет міс Бовн, — відгукується Марко, і за столом знову чується сміх

— Міс Бовн — чарівна жінка, тобі не здається? — раптом цікавиться Чандреш, обертаючись, щоб оцінити реакцію на своє запитання.

Захоплений зненацька, Марко лише бурмоче щось схоже, як він сподівається, на його стандартну відчужену згоду.

— Ми мусимо запрошувати її на вечерю щоразу, коли цирк приїжджає до міста, щоб ближче з нею познайомитися, — багатозначно додає Чандреш, підкреслюючи свою думку задоволеною посмішкою.

— Так, сер, — відгукується Марко, намагаючись зберегти незворушний вираз обличчя. — Бажаєте сьогодні ще чогось?

Чандреш регоче й махає йому, щоб ішов собі геть.

Перш ніж усамітнитися у власних кімнатах — апартаментах, утричі більших за його квартиру, — Марко тихенько повертається до бібліотеки.

Якийсь час він стоїть на тому самому місці, де стояла кілька годин тому Селія, і уважно вивчає знайомі полиці й стіну, прикрашену вітражем.

Він не в змозі зрозуміти, що ж вона тут робила.

І не помічає очей, що пильно розглядають його в темряві.

— Дехто не може відвести від тебе очей, моя люба, — зауважує мадам Падва, показуючи келихом у напрямку дверей, де тихенько, заклавши руки за спину, стоїть Марко.

— Імовірно, він милується витвором ваших рук, — каже Селія, не обертаючись.

— Я б заклалася, що більше за сукню його цікавить те, що під нею.

— Я роблю це тільки для тебе

— Я сумувала за тобою, — тихенько шепоче дівчина.

Повітря між ними електризується, коли Марко нахиляється вперед і ніжно торкається дівочої шиї вустами.

Хапає за руку Селію й повертає її обличчям до себе, незважаючи на repa Тіссена.

Марко притискає дівчину до себе в міцних смарагдових обіймах, так міцно, що неможливо сказати, де закінчується його костюм і починається її сукня.

Коли він обіймає її, Селії раптом здається, що в кімнаті більше нікого немає.

Але перш ніж чарівниця встигає висловити своє здивування, його уста торкаються її, і дівчина тане від безмовного щастя.

Марко цілує її так, наче на цілому світі є тільки вони вдвох.

Навколо них повітря закручується щільним вихором, розчахує скляні двері в сад і сплутує роздмухані штори у вузол.

Усі погляди в залі прикуті до них.

— Коли все це скінчиться, я не дозволю тобі так просто піти, і не важливо, хто з нас переможе. Згода?

— Згода.

— Я кохаю тебе, — каже Селія.

Слова луною ширяться в наметі й шурхотять у замерзлому листі

— Я кохаю тебе, — каже він, коли до нього повертається голос.

Марко стоїть під Деревом Бажань, спостерігаючи, як запалюються на гілках свічки.

За мить поруч із ним з’являється Селія.

— Спрацювало? — питає хлопець. — Прошу, скажи мені, що спрацювало.

Замість відповіді вона цілує його, цілує так само палко, як колись він поцілував її серед людної танцювальної зали.

Наче вони — єдині на землі люди