Клод Штайнер

Він не називав спосіб, у який люди живуть своїм життям на основі попередніх рішень, «довічним нав’язливим повторенням», однак назвав це сценарієм.

Ігри є сегментами більших, складніших наборів транзакцій, які називаються сценаріями. … Сценарій — це складний набір транзакцій, які за своєю природою періодичні, але не обов’язково повторювані, якщо повна його реалізація може потребувати цілого життя. … Мета аналізу сценаріїв — «припинити це шоу і запустити набагато краще».

Берн розмірковував, що сценарії були результатом примусового повторення, психоаналітичної концепції, яка стверджує, що люди мають тенденцію повторювати нещасливі події дитинства, і тому він вважав, що завдання аналізу сценаріїв полягає в тому, щоб звільнити людей від їхнього примусу переживати ці ситуації та допомогти їм віднайти новий шлях.

Теорія сценаріїв ґрунтується на переконанні, що люди формують свідомі життєві плани ще в дитячому чи ранньому юнацькому віці, які впливають на подальшу частину їхнього життя, роблячи її передбачуваною. Якщо життя людей базується на таких рішеннях, то кажуть, що вони мають сценарій. Як і хвороби, сценарії мають початок, розвиток і кінець. Через цю подібність сценарії життя легко сприймають за хвороби. Однак, оскільки сценарії ґрунтуються на свідомо бажаних рішеннях, а не на хворобливих змінах тканин, їх можна скасувати або перемінити за допомогою подібних рішень

Берн вважав, що близькість є загалом недосяжним станом і що людина може вважати себе щасливою, якщо за своє життя пережила хоча б 15 хвилин близькості.

Найбільш важливий вплив або тиск, з яким зіштовхується молода особа, походить від Дитини матері або тата (рисунок 5А). Інакше кажучи, Я-стани Дитини батьків особистості є основними визначальними факторами у формуванні сценаріїв.

Так звані «невротичні» порушення і просте й доволі поширене відчуття нещастя — це банальні сценарії, які базуються на заборонах першого або другого ступеня та/або атрибуціях [1]. І такі рішення приймають у підлітковому віці.

Депресія, божевілля та залежність — це три основних життєвих збурення й до них призводять такі сценарії, як-от «Брак любові», «Брак глузду» і «Брак радості».

Основні заборони та атрибути, як правило, походять від одного з батьків і часто — від особи протилежної статі, тоді як інша особа вчить дотримуватися цих заборон та атрибутів.

робоча гіпотеза для чоловіка — «мати каже вам, що робити, а тато покаже як», а для жінки — «тато каже вам, що робити, а мама покаже як». Спосіб, у який тато або мама демонструють, як можна дотримуватися атибутів і заборон, називається програмою.