bookmate game

Ольга Кобилянська

  • b4313358806цитує2 роки тому
    Я…

    Він дивився на мене тупо
    Очицями, повними блекоти:
    — Дарма ти себе уявляєш пупом,
    На світі безліч таких, як ти. —
    Він гримів одержимо і люто,
    І кривилося гнівом лице рябе,
    Він ладен був мене розіпнути
    За те, що я поважаю себе.
    Не стала навколішки гордість моя…
    Ліниво тяглася отара хвилин…
    На світі безліч таких, як я,
    Та я, їй богу, один.
    У кожного Я є своє ім’я,
    На всіх не нагримаєш грізно,
    Ми — не безліч стандартних «я»,
    А безліч всесвітів різних.
    Ми — це народу одвічне лоно,
    Ми — океана вселюдська сім’я.
    І тільки тих поважають мільйони,
    Хто поважає мільйони «я».
  • the reciterцитуєторік
    розійшлися ми лише так, до "завтра"; я з усміхом на устах і з сонцем у душі, бо ми мали знов бачитися.

    І не побачилися більше.
  • Арсенцитуєторік
    "Нащо ти, суко, Гриця отруїла?
  • Anastasia Avetikyanцитує2 роки тому
    То аби-сь знала, донько, що котрий найбільше милує, той найборше зраджує! Як цілує тебе, його серце вже з тобою прощається. Котрі так не робили?
  • Obloko Obletchkoцитує2 роки тому
    Але ж бо й донька його Мирослава була дівчина, якої пошукати. Не кажемо вже про її уроду й красу, ані про її добре серце — в тім згляді багато її ровесниць могло стати з нею нарівні, хоч і небагато могло перевищити її. Але в чім не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами. Зараз з першого разу видно було, що Мирослава виросла на свободі, що виховання її було мужеське і що в тім прегарно розвиненім дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженню втратила матір. Нянька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задоволити її палку натуру, привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралась вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, — той довіку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, — тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя, так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов.
  • Obloko Obletchkoцитує2 роки тому
    Стрий шумів по кам'яних бродах і пінився по закрутинах.
  • Catlakomovaцитуєторік
    — Михайле! — крикнула вона вголос і впала на лаву. Потім ударила кілька разів головою до стіни і стала тяжко проклинати. — Пощо мав іти відтак з дому? Пощо? Ті, що його відібрали, бодай би ніколи не зазнали радості з своїх дітей! Ті, що придумали військо та се, щоби сини покидали родичів у найкращому віці, бодай би і в гробі не найшли супокою, а тих, що видумали війну, нехай бог скарає, нехай їх тяжко скарає! Землі нехай наїдяться і най подавляться, кров'ю най уп'ються, коли їм уже чого іншого замало на оцім світі. Так, так, так.
  • I NADEJDAцитуєторік
    «Розумно кажеш! — промовив, а відтак спитав іще: — А вмієш вишити вже парубоцьку сорочку? Весільну, га?. А вмієш ти хату білити, лад у ній тримати, прати і ткати? А вмієш ти хлопців обіймати й цілувати?»

    «Як не буду знати сього всього, ти мене не навчиш!» — відповіла я йому і відвернулася від дурного.

    «Я тебе навчу», — сказав він, розреготавшися, та й вщипнув мене в руку, що я аж крикнула й закляла. Але він відскочив і відбіг. А відходячи, накликував ще, сміючися: «Парасинко, я навчу тебе всього, чого ти не вмієш! Чуєш? Усього, аби ти знала!.»

    Я не хочу Тодорики, мамо, не хочу його! — закінчила дівчина, зворушена своїм оповіданням, і, не стісняючися, роздула губи люто вперед себе і замовкла.

    По словах доньки змалювалося на лиці матері якесь внутрішнє вдоволення. З поведення Тодорики вона заключила, що він постановив невідмінно засватати її доньку і що вона може лагодити для неї віно.
  • I NADEJDAцитуєторік
    — Се тобі мамка післали! — повторив Івоніка, і крізь його голос пробилася, як перше, преніжна, безгранична любов. Івоніка сидів на землі коло Михайлового ліжка; не хотів сідати на ліжко.

    «Я можу й тут сидіти!» — мовляв скромно, в дійсності боявся усісти на постіль, щоб вона чим-небудь не заплямилася і син за те не потерпів кари. Молодий сидів на постелі, аби камрати не висміяли, їв поволі дещо з розложеного їдла.

    Говорили про матір, що не могла помиритися з його неприсутністю.

    — Я вже потішаю її, як можу! — говорив Івоніка. — Але вона все нарікає, що їй без тебе день — ніччю. Вліті приведу її до тебе. Дасть господь літа діждати, то вона розвеселиться!

    Відтак перейшли незамітно на інші господарські справи, і Михайло спитався, що чути нового в селі.

    Нічого! Все здорово, все по-старому, лиш оноді підпалив хтось нову стодолу багача Іфтелія, і при гашенні вогню помагав і він, Івоніка; не можна чоловіка в нещасті без помочі оставити, бо сьогодні найшло його нещастя, а завтра може воно до нього звернутися. При тій нагоді украв йому хтось дві цілковито нові коновки, і мати сварила!
  • Анастасия Матусяцитує6 днів тому
    Жінка призначена чоловікові, як смерть від бога
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз