Тодось Осьмачка

  • I NADEJDAцитує10 місяців тому
    А коли увійшов у хату, то тітка розставляла обід на столі, застеленім свіжою скатертиною: і борщ з курятиною в зеленій мисці, і курятину в білій квітчастій тарілці, і вареники, запечені з сметаною у високій жовтій макітрі, і затірку з молоком, і ложки, і виделки, покладені в тих місцях, коло яких мали сидіти трапезники, і паляницю високу, білу, аж сонячну, на рушнику, з ножем, напоготовленим до чину. Все-все, що Гордій побачив, підхопило його почуття і понесло в приємні високості рідних звичаїв, де кубляться всякі тумани, повсталі з казок чарівної давнини. У хаті було вимазано, долівка притрушена сухим сіном, і лави навколо стола і попід стінами аж до мисника застелені килимками; навмисне для цього витканими у Петра Лабая. І жердка, і піл біліли під святковими ряднами, що пахли сонячним промінням і береговими вітрами.
  • I NADEJDAцитує10 місяців тому
    І був з нього пастир душ такий, які тепер трапляються зрідка і в далеких землях. І господар був на весь Черкаський повіт! У кого був зразковий, на три з половиною гектари, фруктовий сад і двір в охайності і чистоті великій? У панотця Дмитра Діяковського. У кого слуги були у путящій нелатаній одежі і конче миті раз на тиждеиь у домашній лазні? Чиї турми скотини рогатої і свиней потовпом за селами захрясали поля? Чиї гуси й качки криком своїм заглушали на ставку голоси рибалок?

    Від кого з двору кабанники тричі на рік вивозили хургони годованих кабанів? Від кого щовесни жиди Смілянські, Рохмистрівські, Матусівські і Шполянські провадили гори перин на Уманський та Чигиринський шлях? Від панотця Дмитра Діяковського. Чиї були найгустіші копи на ниві і найважчі снопи? Чиї були найвищі скирти соломи в селі? І чиї паровиці за паровицями скрипіли на вокзали з пшеницею, ячменем і горохом? Панотцеві Дмитрові Діяковського. Ана чиї кошти утримувався фельдшер у Тернівці і було збудовано амбулаторію ще кращу, як у найбагатшого земства? І на чиї засоби вчилися найталановитіші діти у Смілі, у Черкасах і в Києві? Все, все на спромогу та на ласку панотця Дмитра Діяковського. А через кого не було жодної бідної хати в Тернівці і жодного старця і жодної сироти неприголубленої і жодної вдови невтішеної. І через кого столітні діди і баби веселі і радісні і в білих сорочках сиділи на призьбах щонеділі і дивилися, як незнайоме молоде покоління з онуків та правнуків веселилося, співало, гомоніло і лузало насіння на вулицях? Та через нього, через панотця Діяковського. Бо він мав на увазі всіх найстарших громадян тернівських і раз на місяць особисто заходив кожного відвідувати якогось принагідного свята. А, йдучи додому, по дорозі заходив до найбіднішого і давав їм найбільший дан на найпекучішу потребу. І грамотним говорив:

    — Приходьте сьогодні до школи, будуть показувати чарівним ліхтарем малюнки і читатимуть цікаві оповідання!
  • Anna Kotokianцитуєторік
    що йому у рідній землі будуть двері відчинені тільки для виходу на той світ, а для входу тільки у тюрму?
  • Anna Kotokianцитуєторік
    — Коли людина живе у небезпеці, то ніколи не помічає, як час міняє навколо неї світ.
  • Anna Kotokianцитуєторік
    справді, якби мене Чека з ними упіймала, то і без суду, і без усякої огласки десь би у землиці якогось допру застрелили б… А твір лишили б у своїх сховищах безгласним… Ні одного б рядка не з'явилося б надруковано…
  • I NADEJDAцитує10 місяців тому
    І з'їхалися тоді із всієї Смілянщини у Смілу священики, диякони і дяки вибирати представника у четверту російську державну Думу. І приїхав на ті збори і Терещенко, що вийшов з українських мужиків у найбільші поміщики між російські багатії. Його привіз Маркура Пупань. І вибрали на зборах представником у Думу державну панотця Дмитра Діяковського. А поміщик російський з українських мужиків гукнув московською мовою:

    "Нє посилайтє етово священіка. Виберітє другова..." І дуже здивувався з'їзд, але послав у Петербург таки свого обранця, шановного панотця Дмитра Діяковського. І коли він від'їздив у північну московську столицю, то селяни прохали розказати цареві все про Пупаня і про його пана. Але чи довелося там цю справу зачіпати — невідомо.
  • I NADEJDAцитує10 місяців тому
    — Еге ж, він великий митець, — згодився отець Дмитро, — але стоїть на хибному шляху. Він пішов за загальною європейською модою, що має тенденцію до зміни цілосвітніх порядків, яка для своєї мети обрала найрухливішу частину людей: міську голоту і міське робітництво, присмикуючи сюди теж, але вже як додаткову силу, і селянську нужду. Таким чином, Винниченко відгородив себе від монолітної, багатомільйонової і рідної дрібновласницької стихії, яку трудно зачепити якимись агітаціями, скерованими до зміни нелюбих політичних порядків. Пішов за цією модою і став похожий на ту бабу, якій приспішило топити в печі, а готових дров у хаті немає. І вона вискочила з сокирою надвір, а перед нею стоїть дуб. Вона його сокирою цюк раз, цюк два. Не рубається. Глянула вгору: велетенське дерево! І каже: "Не годиться на паливо..." І побігла у вишник і за півгодини нарубала тоненьких вишеньок, які годяться і на підпал, і нашвидку протопити. Тільки що ця баба все ж таки розумніша від Винниченка, бо якби її спитали: "Ну, коли дуб не годящий у піч, то, може, таки навіщось придатний?"— то вона б сказала: "Ого, ще й як!" А якби Винниченка спитали:

    "Чи українська селянська стихія на щось годиться?"— то він би сказав: "Ні, не годиться ні на що, бо раз у раз працює і раз у раз їсть і має завжди повний шлунок вареників і ковбас і не схоче слухати промов, скерованих до руйнації власного добробуту..." А якби він був удумливіший, то й не сходив би на чужі манівці, а помагав би своєю творчістю зміцнюватися селянству морально і духовно, незалежно від сусідства загребущого та від лукавства їх сичущого.
  • I NADEJDAцитує10 місяців тому
    І справді, підійшовши до копиці, Підотаманчий і Деркач сіли. Гордій же, стоячи, заговорив, ніби не звертаючи уваги на товаришів:

    — І це ж і я вчився у своїй семінарії, аби учити українських дітей московської мови. І навчати в школі зневажати свою. Зневажати ту пісню, що сама по собі є вже свято, коли ми її слухаємо. А коли співаємо, то, чим би ми не були, ми стаємо щасливими. І вони разом з Пронями хотять, щоб наше плем'я, нещасне в житті, не було щасливе і в ріднім слові, хоч би тоді, коли співає, одпочиваючи від тяжкої праці?
  • Anna Kotokianцитуєторік
    І я уже не маю духу кидати батьківщину, а себе рятувати заради твору про неї. Бо ви, тату, тепер для мене є справжня Україна, і я зрадником для неї не стану… Я не можу покинути вас на поталу тому жахові, що нам з півночі кацапи принесли… І нехай я, тату, зараз себе обманюю, але без вас немає мені шляху до втечі. Ми мусимо разом там опинитися, куди я замірився сам.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз