Гоукінз Пола

Мені подобається назовні, цей льодяний дощ несе очищення. Невдовзі повернеться Скотт та заштовхає мене всередину, закутає в ковдри, мов дитину

Довго стою під душем, поступово знижуючи температуру води, роблю її дедалі прохолоднішою та прохолоднішою, доки вона не стає страшенно холодною. Я не можу встати одразу під холодний душ, надто приголомшуюче, надто жорстоко, проте, якщо робити це поступово, холод майже невідчутний, на кшталт того як зварити жабу, тільки навпаки.

– Чим можу стати у пригоді? – цікавиться він. На його обличчі ідеальний нейтральний вираз – справжній психотерапевт. Мені так і кортить його щипнути лише задля того, щоб він посміхнувся.

Сліпуче сонце, безхмарне небо, немає з ким пограти, ніґчого робити. Жити так, як я живу на сьогоднішній день, куди важче влітку, коли забагато денного світла і так мало темряви; коли всі гуляють, коли всі кричуще, настирливо щасливі. Це виснажує, людина погано почувається, якщо не приєднується до загального щастя.

Колись я цілих п’ять років мешкала на Бленгейм-роуд 23, була блаженно щасливою та страшенно нікчемною.

Навіть не пам’ятаю, що дивилася, але водночас відчувала себе самотньою, чи щасливою, чи ще якоюсь, бо дуже хотіла з кимось побалакати.

заплющую очі, дозволяю темряві поглинути себе, доки відчуття смутку не перетвориться на щось більш болюче: спогади.

маю це визнати, немає сенсу від цього відмахуватися. Цілий день не знайду собі місця, воно накочуватиме хвилями — сильніше, потім слабше, знов сильніше, потім слабше, живіт крутить від сорому, обличчя червоніє, я міцно заплющую очі, немов можу примусити увесь цей біль зникнути.

Іноді я так кепсько почуваюся, що маю напитися; а трапляється, що мені настільки кепсько, що й краплини не проковтнути.

Коли сиджу вдома вранці із заплющеними очима, спекотне сонце забарвлює в помаранчевий колір мої повіки, я можу бути будь-де.