Леся Українка

Вiрте, донно Анно:

той тiльки вiльний вiд громадських пут,

кого громада кине геть вiд себе,

а я її до того сам примусив.

Ви бачили такого, хто, йдучи

за щирим голосом свойого серця,

нiколи б не питав: "Що скажуть люди?"

Дивiться, - я такий. I тим сей свiт

не був менi темницею нiколи.

Таке смирення гiрше вiд гординi.

М е с i я

Що значить, жiнко,

вiддати душу?

М i р i а м

Значить - буть готовим

загинуть за любов.

А та любов, що я вiд тебе хочу,

повинна буть як сонце - всiм свiтити.

М i р i а м

О, що менi робить? Немає сонця

в моїй душi. Нiч, нiч, понура нiч.

А потім, покінчивши різні школи, учися ще, знаходь собі науку в книжках, і в людях, і по цілім світі, але ніколи не кажи до себе:
"Я вже скінчив науку"

А потім, покінчивши різні школи, учися ще, знаходь собі науку в книжках, і в людях, і по цілім світі, але ніколи не кажи до себе:
"Я вже скінчив науку".

Ну, як-таки щоб воля - та пропала?
Се так колись i вiтер пропаде!

шелестом тихим вербової гiлки,

голосом нiжним тонкої сопiлки,

смутними росами з вiтiв моїх.

Я їм тодi проспiваю

все, що колись ти для мене спiвав,

ще як напровеснi тут вигравав,

мрiї збираючи в гаю…

Грай же, коханий, благаю!

не може пара згинути,

бо з пари знов зробиться вода.

Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї i раптом цiлує.