Максим Яковлев

«Совість» — це наглядач, приставлений до людини нею самою. Совість змушує її діяти відповідно до бажань і цілей, які людина вважає власними, тимчасом як насправді вони є інтеріоризацією зовнішніх соціальних вимог. Совість поганяє її батогом грубо й жорстоко, забороняючи людині радість і щастя, перетворюючи її життя на спокутування якогось таємничого гріха

Проте є й обнадійливі знаки. Зникли диктатури Гітлера та Сталіна.

Людський мозок живе у ХХ столітті; серце більшості людей — досі ще в кам’яній добі. Більшість людей ще не досягли того рівня зрілості, щоб бути незалежними, розумними, об’єктивними. Їм потрібні ідоли й міфи, щоб витримати той факт, що людина — самотня, що вона повинна сама надати сенс власному життю, а не отримати його від якоїсь вищої сили.

Спершу більшість заспокоювала себе думкою про те, що перемога авторитарних систем пояснюється божевіллям кількох осіб і що це схиблення з плином часу стане причиною їхнього ж занепаду. Інші чванливо вважали, що італійському та німецькому народові бракувало часу на справжнє навчання демократії, тому слід просто зачекати, поки ці нації досягнуть політичної зрілості на рівні з іншими демократіями Заходу. Іншою загрозливою ілюзією і, мабуть, найбільш небезпечною з усіх, є віра в те, що такі люди, як Гітлер, підпорядкували собі потужний державний апарат виключно за допомогою хитрощів та обману, що вони та їхні держави-­сателіти керуються посередництвом суто грубої сили, а населення цих країн є безвільним об’єктом зради й терору.

Якщо ми хочемо здолати фашизм, то мусимо його зрозуміти.

Коли фашизм захопив владу, більшість людей виявилися до цього не готовими — як у теорії, так і на практиці.

Фройд поділяв традиційний погляд на базову дихотомію між людиною і суспільством, а також вірив у традиційну доктрину про злість людської природи. Він вважав, що людина є істотою докорінно антисоціальною.

Час, що сплинув відтоді, продемонстрував хибність цих поглядів. Ми мусили визнати, що мільйони людей у Німеччині бажали зректися своєї свободи так само, як їхні батьки ладні були боротися за неї, і замість того щоб прагнути свободи, мільйони намагалися знайти шляхи втечі від неї

Чоловік і жінка живуть у райському саду в цілковитій гармонії — як між собою, так і в стосунках із природою. Панує благодать, і немає потреби працювати. Немає ані вибору, ані свободи, ані потреби думати.

ю відмінність у значенні того самого процесу для різних класів слід від самого початку взяти до уваги, оскільки психологічні й ідеологічні реакції двох різних груп обумовлені саме цією відмінністю.