Анастасія Рогоза

«Ці дві пігулки, на додачу до тих чотирьох, які ти прийняв півгодини тому, можуть ввести тебе в кому та вбити», — подумав Пол, і тоненький голосок одразу додав: — «Ну і нехай».

В руці вона тримала мишоловку фірми «Віктор», а в ній звивався щур. Великий щур зі скуйовдженою темно-коричневою шерстю. Мишоловка переламала тварині хребта. Задні лапи звисали з краю дощечки та час від часу здригалися. На вусах застигли краплі крові.

Це був не сон. Просто черговий день у будинку розваг Енні Вілкс.

Сокира зі свистом опустилася та вгризлася Полу в ногу ­одразу над кісточкою. Тілом прокотився гігантський розряд болю. Лице Енні поплямувала темно-червона кров, неначе бойове розфарбування індіанців. Бризки полетіли на стіни. Пол чув, як лезо заскреготало об кістку, коли Енні витягала сокиру з рани. Він дивився на себе та не вірив власним очам. Кров заливала простирадло. Він бачив, як здригаються пальці на нозі. Він бачив, як Енні знову занесла та опустила сокиру. Із зачіски повипадали шпильки, волосся затуляло спорожніле лице.