Redsituation

― Це захоплююча історія. Я розповім тобі колись, ― вона стримано всміхнулася йому, і його серце затремтіло. Він щойно зізнався у своїх боягузливих думках про бажання лише захистити свою матір під час бою, а вона все ще дивилася на нього з любов’ю. Це були здорові стосунки? Звільнення від тягаря довго прихованих таємниць, розкриття слабкостей іншій людині, і лише для того, щоб вона знову пригорнулася до тебе ближче, а не відсахнулась у жаху?

І Герміона знала, що його вибір синього костюма не був випадковим, а радше навмисним викидом на її здатність подавати ознаки життя в його чарівній присутності. Вона лише один раз видала ту спонтану думку про Драко та синій колір, і, здавалося, що тепер у цієї самовдоволеної дупи є безліч костюмів майже всіх його відтінків.

На роздратування Драко, Рон зайняв вільне місце Герміони, на його тарілці лежала небезпечно висока купа їжі.

― Не знаю, про що так хвилювався Чарлі. Чесно кажучи, кого хвилює, що йому подобаються хлопці? Я маю на увазі, Міона ж привела тебе на Різдво. Без образ, друже.

― Гм, Візлі, ти точно знаєш, як зробити так, щоб людина почувався гостинно, — протягнув Драко.

― Але ви? Мої батьки? Вибачте, але планка набагато вища для тих, хто виховав мене доброю і толерантною з власними ідеями та переконаннями! Драко залишиться в моєму житті назав… на осяжне майбутнє, якщо він, звісно, не покине мене після всього цього!

що вона має прекрасний вигляд у своїй офіційній мантії.

— Я впевнений, що ми впораємося з будь-якою підлою змовою помсти таких, як ти, Мелфою, — пирхнув Рон, який залишився стійким до його слів.

― Ні, якщо я напишу Молі і повідомлю їй, що ти зіпсував мій сюрприз для Ґрейнджер, — відповів Драко.

Настала приголомшена тиша.

― Ненавиджу, що він так подобається мамі, — почув він бурмотіння Рона, зникаючи в каміні.

Драко зітхнув, притиснув її до грудей і дозволив їй виплакатися, і ледь зіщулився, коли вона фактично використала одну з його найкращих сорочок як носовичок

― Вгору, друже, — захоплено вигукнув Рон, який, на жах Драко, ставав ще веселішим із кожним випитим напоєм. ― Не всі ми можемо бути маленькими вундеркіндами клятого Патронуса, як цей засранець, ― він грайливо штовхнув Поттера, який неелегантно похитався й мало не звалився в кущі.

Вони разом сміялися, охоплені абсурдним спогадом про взаємну веселість свого минулого.