Вільям Теккерей

Ох, яке щастя, що жінки не користуються своєю силою частіше! Бо ми неспроможні встояти перед ними. Варто їм виявити бодай найменшу прихильність, як ми, чоловіки, відразу падаємо перед ними навколішки, навіть перед старими й потворними. Я скажу вам більше: кожна жінка, якщо вона вже таки не зовсім горбата, за сприятливих обставин може одружити з собою кого захоче. Тож будьмо вдячні, що ці голубоньки, як свійські тварини, не усвідомлюють своєї сили. А то нам не було б від них порятунку.

Крім того, за цих кілька днів нерозлучного перебування з Ребекою вона сповнилася ніжної приязні до неї і відкрила в ній безліч чеснот і добрих рис, яких не помічала, поки жила в Чізвіку. Бо прихильність у дівчат росте так швидко, як у відомій казці горох, що за одну ніч сягав до неба. Не треба їм докоряти, що після заміжжя ця їхня Sehnsucht nach der Liebe пригасає. Це те, що сентименталісти, які полюбляють гучні слова, називають «тугою за ідеалом», а насправді воно означає, що жінки звичайно почувають себе незатишно, поки не розживуться на чоловіка й дітей, на яких можуть спрямувати свої почуття, витрачувані досі по часточці десь-інде.

Оскільки природа наділила леді Кроулі тільки рожевими щоками та білою шкірою, оскільки вона не мала ні яскравої вдачі, ні хисту, ні власної думки, ні улюбленої справи чи розваги, навіть тієї душевної сили і бурхливого темпераменту, що часто притаманні навіть найдурнішим жінкам, вона недовго чарувала сера Пітта. Троянди на її щоках зів’яли, від стрункої, знадливої постаті не лишилося й сліду після народження двох дітей, і вона стала в домі свого чоловіка просто машиною, з якої було стільки користі, скільки з рояля небіжчиці леді Кроулі. Як більшість жінок з білою шкірою, вона носила ясні сукні, віддаючи перевагу приглушеному зеленому кольорові морської хвилі або бруднуватій блакиті. День і ніч вона щось плела або вишивала і протягом кількох років виготовила покривала на всі ліжка в Кроулі. Мала вона й маленький квітничок, який, певне, любила, але до всього іншого була цілком байдужа. Коли чоловік сердився на неї, вона отупіло мовчала, а коли бив її, то плакала. Вона не мала навіть схильності шукати втіхи у вині, тільки цілими днями тяжко зітхала, сидячи в стоптаних капцях і папільйотках. О Ярмарку Суєти, Ярмарку Суєти, якби не твоя сила, Роз була б веселою дівчиною, Пітер Бат і вона стали б щасливим подружжям на пристойній фермі, серед ласкавої родини, спізнавши на своєму віку вдосталь щастя, турбот, надій і боротьби. Але на Ярмарку Суєти титул і карета четвериком цінується вище за щастя.