Тарас Березовець

Дозволю собі нагадати слова англійського публіциста XVIII століття Едмунда Берка, сказані ніби для цього випадку: «Єдине, що потрібно для тріумфу зла, це щоби добрі люди нічого не робили».

Весь цей час на українському півострові вільно працювали російські пропагандисти. У кабельних мережах транслювалися російські телеканали.

Історики стверджують, що з понад одного мільйона кримських татар на початку анексії півострова Катериною ІІ 1783 року наприкінці XIX століття лишилося вже менше 200 тисяч

в місцях запеклих боїв, як, наприклад, у Керчі, вижило лише близько 10% довоєнного населення.

Власне, Крим завжди залишався частиною інформаційного поля Росії, а Кремль ніколи не відпускав його зі своїх пазурів, навіть за Боріса Єльцина. Але особливо помітним уплив цієї пропаганди став із моменту приходу до влади Владіміра Путіна.

сталися масові сутички, у яких з боку проукраїнських сил, за різними даними, взяли участь 10–13 тисяч людей, з боку проросійських — лише 3–4 тисячі, переважно місцевих «тітушок» і завезених так званих козачків — громадян РФ.

Тобто питання Криму виникло того ж самого дня, коли заборонили КПРС і коли було проголошено незалежність України.

силових структур немає, влади немає, міліція розбіглась, хто залишився, боїться виходити на вулицю, де догорають шини. Держустанови не працюють, у їхніх приміщеннях знаходяться озброєні люди. А на казначейському рахунку 0,0 гривень.

Помилкою української влади в цій ситуації стала повна відсутність адекватної реакції на події.

Турчинов дав команду підняти Внутрішні війська.