Ієн Мак’юен

Натомість Вернону здавалося, що він нескінченно розчиняється; він просто сума людей, які його вислуховують, а на самоті він ніщо.

Завжди доводилося долати небажання. Це було актом волі, боротьбою з інстинктом – піти геть від людей, від житла, від хатнього тепла і допомоги.

Він одпив води з пляшки і попрямував далі, й, користуючись самотністю, пирхав і голосно стогнав з кожним важким кроком