Діана Сеттерфілд

де ще можна з приємністю згаяти час, як не у бібліотеці? І взагалі — хіба є кращий спосіб пізнати людину, ніж побачити, які книжки вона читає і як до них ставиться?

«Людина настільки призвичаюється до власних жахів, що зовсім забуває про те враження, яке вони можуть справити на інших»,

Про що думала вона, сидячи на фортепіанному стільчику і дивлячись у простір? Про те, що є люди, які не доглядають квітів і забувають долити води у вазу. Тож не диво, що їхні діти теж недоглянуті. Ті діти тільки й знають, що бешкетувати! Ось він, корінь проблеми, — у всохлих квітах!

Коли ви клякнете від страху і холоду у своєму ліжку, не ждіть, що худюча кістлява правда примчить вам на допомогу. Вам потрібен м’який комфорт вигадки і фантазії. Заспокійлива, заколислива надійність брехні.

Таки є магія у словах. Якщо ними маніпулюють вправні та досвідчені руки, ви перетворюєтеся на їхнього заручника. Слова обплітають вас, наче павутиння, а коли ви настільки заворожуєтесь ними, що вже не в змозі поворухнутися, вони проходять крізь вашу шкіру, проникають у кров, паралізують думки, а потім беруть їх у полон. Потрапивши у ваше тіло, вони творять своє чаклунство.

«Людина настільки призвичаюється до власних жахів, що зовсім забуває про те враження, яке вони можуть справити на інших»

Я так довго прагнула подорослішати, що коли це нарешті сталося, я розгубилася й не знала, що зі своєю дорослістю робити.

книжок у світі так багато, що й за все життя не прочитати, тому треба читати ті, які найдужче до вподоби.

Писати про життя давно померлих людей — моє захоплення. Справжня ж моя робота зосереджується у крамниці. Мій обов’язок — не продавати книжки (цим займається батько), а доглядати їх. Досить часто я беру з полиці перший-ліпший томик і прочитую сторінку-дві… Зрештою, у певному сенсі читання — теж догляд. Недостатньо старі, щоб привертати увагу самим лише поважним віком, і недостатньо значущі та цікаві, щоб на них полювали колекціонери, мої підопічні все одно мені любі, навіть якщо вони так само нецікаві всередині, як непоказні зовні. Яким би банальним не був зміст, у ньому завжди є щось здатне зворушити. Адже хтось, кого вже давно немає на світі, одного дня вирішив: ці слова варті того, щоб їх записати.

Бо де ще можна з приємністю згаяти час, як не у бібліотеці? І взагалі — хіба є кращий спосіб пізнати людину, ніж побачити, які книжки вона читає і як до них ставиться