Не плач, Михайлику, не плач, любий... Всi люди вмирають. Он бачиш зорi? — показує менi на вiкно, в яке заглядає клапоть проясненого неба. — Гарнi ж, наче з казки повиходили, а теж помирають.
лерацитує2 роки тому
Багато чого нам не хочеться, Михайлику, а життя має свою дорогу: однi покидають її, а другi виходять на неї i все сподiваються чогось кращого собi
лерацитує2 роки тому
Та, напевне, бiль душi — найстрашнiший бiль
лерацитує2 роки тому
— Зорi, як i люди, падають на землю, i вони мають свiй вiк
лерацитує2 роки тому
Та є в мене, коли послухати одних, слабiсть, а коли повiрити iншим-дурiсть