Тепер, осмислюючи своє життя, він розумів, що більшість часу прожив, чогось чекаючи. Дитиною — чекаючи, коли його всиновлять. Чекаючи, доки виросте. Чекаючи, доки мине застуда чи зростеться зламана кістка. Чекаючи, доки познайомиться зі своєю судженою, знайде потрібну професію, стане трішки щасливіший, знайде причину жити, — аж тут його час скінчився. Тепер чекати було нíчого, а він так і не знайшов те, що шукав, доки не взявся за малювання, і то це сталося надто пізно.