bookmate game
Безкоштовно
Михайло Коцюбинський

Фата Моргана. Частина 2

  • nastyagoncharukцитує2 роки тому
    од чого змінилася б доля і вище піднялись би води життя понад берегами.
  • nastyagoncharukцитує2 роки тому
    Кров заливає панові мозок.
  • nastyagoncharukцитує2 роки тому
    Андрій прилип до землі, неначе торішній зогнилий листок.
  • nastyagoncharukцитує2 роки тому
    Стук-грюк, аби з рук...»
  • nastyagoncharukцитує2 роки тому
    Туга, здорова, чиста — вона світилась на сонці, як добра рілля, як повний колос, а очі мала глибокі та темні, як колодязне дно.
  • Кристина Сухомлинцитує3 роки тому
    Забастовка? Як саме?

    А так. Пан кличе косити, добре, карбованця в день. Не хочеш — коси собі сам. Ніхто на роботу не вийде. Настали жнива — давай нашу ціну; незгода, — назувай сам постоли та й гайда з серпом на поле.

    Задум

  • Кристина Сухомлинцитує3 роки тому
    Коло Гафійки сидів Олекса Безик, якого на селі звали Півтора Лиха. Він мав дітей, як маку, і ані клаптика поля. В кутку підпирав стіни високий Семен Мажуга, з запалими грудьми та довгорукий, весь як складаний ножик. Він тільки й жив з того, що на клишоногій кобилі возив євреїв на вокзал. Були тут Іван Короткий і Іван Редька, Олександр Дейнека та Сава Гурчин, всі безземельні, або такі, що їх земля не могла згодувати.

    Л

  • Кристина Сухомлинцитує3 роки тому
    Сниться мені, тільки я ніби скінчила розносить листочки і вже останній виймаю, щоб застромити Петрові в повітку — хтось мене ляп по руці. Я так і захолола уся. Дивлюсь — Марко. Такий сердитий. «Я, каже, сиджу за вас у тюрмі, а ти так слова мої сієш? Покажи руки». А мені соромно — страх, що руки порожні, очей звести не смію, не смію показать йому руки. І хочеться похвалитись і не добуду голосу з грудей. Чуєш, Прокопе, коли нових даси? У мене більше нема.

    — Нема і в мене. Піду на тижні в город, то принесу. А ти заходь.

    ПрокІп обіймав оком Гафійку. Туга, здорова, чиста — вона світилась на сонці, як добра рілля, як повний колос, а очі

    Сон Гафійки

  • Кристина Сухомлинцитує3 роки тому
    од м'ясниць, як оженився Прокіп, небагато часу минуло, але Гафійці здавалось, що Прокіп виріс і навіть постарів. Він стояв перед нею і говорив, а вона оглядала його широкі плечі, спокійне лице, на якому несподівано якось виросла борода і осіла чоловіча повага. Їй здавалось, що його сірі, трохи холодні очі дивились не так на неї, а всередину, в себе, і через те слова були міцні та повні, наче добре зерно. Вона теж чула, що багачі сердиті на нього.

    Прокіп

  • b3447095446цитує3 роки тому
    сплеснула в долоні.
    Хіба ж вона не казала!
    На Панаса
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз