Счет

Ти не той, хто їй потрібний, Діне. Якби щось сталося, ти не зможеш бути їй опорою. — Після короткої паузи містер Хейз продовжує. — Я не вірю, що ти можеш подбати про мою дочку.

— Навіщо ви кажете мені все це?

— Тому що ви також дивитеся на нього як на святого. І в мене відчуття, що він відчуває до вас те саме.

"Я не вірю, що ти можеш подбати про мою дочку".

— І як тоді це працює? Наскільки я знаю, статеві органи не вирішують, хто чию музику слухатиме першим.

— О, ще як вирішують. — Еллі говорить зі мною як з маленьким. — Дивись, якщо ти відмовиш мені у своєму пенісі, я зможу чудово протриматись кілька місяців, навіть кілька років. А от якщо я відмовлю тобі у своїй кицьці – вважай, ти зник. Як людина, що тоне в морі, відчайдушно хапається за рятувальний круг-вагіну. — Вона широко посміхається. — Так що вагіна крутіша за пеніс.

"трах-бам, дякую, мадам"

Я ненавиджу програвати, але ніколи не дозволяю собі думати про це більше десяти хвилин. Мій батько навчив мене цій хитрощі, коли мені було вісім – після нищівної поразки на полі для лакросу.

— У тебе є десять хвилин, — сказав він мені, — на те, щоб подумати про те, що ти зробив не так, і про те, як зараз тобі погано. Готовий?

Він дійсно натиснув кнопку на своєму годиннику, щоб засікти час, і протягом десяти хвилин я міркував, сердився і страждав від свого приниження. Я згадав кожну свою помилку і подумки виправив її. Уявив собі, як дав по зубах кожному протилежному гравцю команди. А потім тато сказав, що мій час вийшов.

— Ну ось, все скінчилося, — сказав він. — Тепер ти маєш дивитися тільки вперед і зрозуміти, як стати кращим.

Я підходжу до її комода і беру маленький флакон парфумів. Здається, це парфуми. На блідо-блакитній етикетці гарно виведено: "Еллі". Що за фігня?
— Єва зробила їх для неї.
Від несподіванки я підстрибую і, повернувшись, бачу містера Хейза, що стоїть у дверях в одних картатих трусах-шортах. Нічого не можу з собою вдіяти: я витріщуюся на його груди. Чоловікові майже п'ятдесят, він страждає від розсіяного склерозу, і при цьому має шість кубиків! Я вражений. Напевно, це пояснює те, як йому вдалося закохати в себе модель і маму Еллі. Дідько, раптово мене осяює, що якщо тато Еллі виглядає так у свої роки, то вона має певні очікування. Мені доведеться не вилазити із тренажерного залу до кінця своїх днів.

— Та ти, мабуть, жартуєш! Це вона надіслала тебе сюди?
Я обережно відсуваю його за плече, щоб пройти. Бачить бог, сам містер Хейз мене не збирається запрошувати.
— Угу, — відповідаю я, заходжу в будинок і озираюсь.
На щастя, схоже, що все гаразд. Я розглядаю сходи: Еллі сказала мені телефоном, що її батько "оступився". На паркеті не видно крові, всі половиці на місці. Це добре. На містері Хейзі немає синців та видимих пошкоджень. Він спирається на тростину, але, здається, зараз стоїть на ногах твердіше, ніж коли ми бачилися востаннє.
— Тільки прошу, не кажи мені, що ти стрибнув у літак і прилетів сюди тільки для того, щоб перевірити, як я, — бурчить тато Еллі.
— Ні, я вже був у місті. Відвідував батьків та брата.
Містер Хейз сідає на диван і поводиться так, ніби мене тут немає.
Я знімаю куртку і вішаю її на спинку крісла, потім сідаю.
— Що це ти робиш? — одразу ж обурюється він.
— Влаштовуюся зручніше. — Я піднімаю брову. — Ой, хіба я вам не сказав? Сьогодні ми ночуємо разом.
— Ще чого!
Його спалах гніву лише викликає мою усмішку.
— Та годі, сер. Мені здавалося, що ми вже з'ясували, що з вашою дочкою марно сперечатися. Вона попросила мене залишитися на ніч і доглянути за вами, саме так я і зроблю. Тому що я готовий на все, про що ця жінка мене не попросить. Я продам душу самому дияволові, якщо так скаже Еллі.
— Мені це не подобається, — бурчить містер Хейз.
— А мені байдуже, — радісно повідомляю йому я.
Потім ми з Джо Хейзом дивимось футбольний матч між командами університетів. Зараз уже майже дев'ята, у животі у мене починає бурчати: я ще не вечеряв. Містер Хейз не заперечує, коли я вирішую замовити піцу.
— Сосиски та бекон підійдуть? — Запитую я в нього, роблячи замовлення.
Він щось бурчить. Напевно, це так. Минає ще година. Ми так само не розмовляємо, доїдаємо піцу, п'ємо пиво і перемикаємося з футболу на хокей. Сьогодні грають "Брюїнз". Вилаявшись на екран або закричавши під час голу, ми насторожено дивимося один на одного, ніби згадавши, що кожен із нас не один у кімнаті. У перерві між другим та третім періодами я ставлю своє пиво та кажу:
— Я кохаю вашу дочку, сер.
На що він відповідає:
— Я в курсі, красене.

— Моя дружина… мама Ей-Джей… у неї був друг у Франції, якийсь фути-нут-дизайнер, з яким вона якось працювала. Він знав парфумера. Адже їх так називають? Парфумерами?
— Не знаю, сер.
— Та й добре. Коротше кажучи, якось той дизайнер подарував Єві духи, зроблені спеціально для неї. Ей-Джей мало не позеленіла від заздрості, так що на її дванадцятий день народження Єва сказала їй, що замовить спеціальні парфуми і для неї також. Тоді моя дружина вже була хвора, по-справжньому хвора, і вона робила все, аби Ей-Джей була щаслива. Вона запитала у Ей-Джей, який аромат їй хочеться, і Ей-Джей відповіла… — він пирхає від сміху, — "полуниця і троянди".
Я теж сміюся, тому що тепер стає зрозуміло, чому я ніяк не міг розгадати цей запах. Троянди та полуниця. Цілком різні аромати, які якимось чином заграли, коли їх з'єднали разом. Стали Еллі.
— Єва замовила шість флаконів. На мою думку, Ей-Джей вже використала три. Але точно не певен. Вона дуже економно їх витрачає. Напевно, не хоче, щоб духи закінчувалися.
— Значить, Еллі має французькі духи, створені спеціально для неї? Круто, нічого не скажеш.
Містер Хейз знизує плечима.
— Єва проводила у Франції багато часу. Побіжно говорила французькою. Вона завжди хотіла, щоб Ей-Джей вивчила її, але Ей-Джей було нецікаво.
У мене стискається серце.
— Натомість їй цікаво це зараз.
Містер Хейз здається здивованим.
— Правда?
Я киваю.
— Вона намагається вивчити її самостійно і дивиться одну французьку мильну оперу.
Містер Хейз посміхається.
— Я подивився з нею два сезони. — Я сумно зітхаю. — Цей серіал не так уже й поганий.
Батько Еллі починає реготати розкотистим, глибоким сміхом, від якого його блакитні очі теж починають світитися.
— Ти теж не такий уже поганий, красеньку, — каже він і виходить з кімнати.

За секунду з динаміка гуркотить його голос.
— Тільки, будь ласка, не хвилюйся, — починає він.
О господи, ну хто так каже? Я одразу ж починаю хвилюватися! Я ставлю кухоль на кухонний стіл і піднімаюся зі стільця. Ханна з занепокоєнням дивиться на мене.
— Що таке? — суворо питаю я. — Що трапилося? З тобою все добре?
— Я ж щойно попросив тебе не хвилюватися, хіба ні? — Часом мені просто хочеться вбити свого батька! — Я трохи оступився, от і все. Але, можливо, у мене зламана рука, тож я зателефонував у швидку.
Всередині починає битися страх.
— Боже мій! З тобою все добре?
— Все добре, — твердим голосом заявляє тато. — Звичайне розтягнення зап'ястя. Нічого не зламано, слово честі. — У його голосі просочуються саркастичні нотки. — Якщо хочеш, я можу попросити, щоби тобі надіслали копії моїх рентгенівських знімків.