Чекаючи на Ґодо

Естрагон (холодно). Інколи я замислююсь, а чи не ліпше кожному з нас піти власним шляхом?

В л а д і м і р. Далеко ти так не дійдеш.

То, може, підемо? Естрагон. Пішли.
Вони не рухаються. Завіса

Він нас покарає.

Естрагон. Куди підемо? Владімір. Недалеко.
Естрагон. Чому це? Ходімо якнайдалі!
Владімір. Не можна.
Естрагон. Чому це?
Владімір. Завтра треба вертатися.
Естрагон. Навіщо?
Владімір. Щоб чекати на Годо.

Хлопчик. Ні, пане. Владімір. Це ти вчора приходив? Хлопчик. Ні, пане. Владімір. Ти вперше приходиш? Хлопчик. Так, пане .
Мовчанка.
Владімір. Ти від пана Годо? Хлопчик. Так, пане. Владімір. Він сьогодні не прийде? Хлопчик. Ні, пане. Владімір. Але завтра прийде? Хлопчик. Так, пане. Владімір. Напевно? Хлопчик. Так, пане.
Мовчанка.

могилу, сонце на мить вигулькне і знову ніч без кінця-краю. (Смикає за мотуз). Пішов!

Поццо (розлючується). Скільки можна мене катувати цим своТм часом! Не мучте мене! Коли та коли! Колись, невже вам цього не досить, одного звичайного дня він став зовсім німий, я сліпим став також колись, одного звичайного дня, і народилися ми колись, помремо теж колись, того самого дня, тієї самої миті, невже вам цього не досить? (Спокійніше). Люди ледве народжуються, а вже час Тм приходить лягати в

Естрагон. А що він хоче?
Владімір. Хоче підвестися.
Естрагон. Хто ж йому заважає?
Владімір. Він хоче, щоб ми йому допомогли.
Естрагон. То давай. Чого ж ми чекаємо?

Пішли.
Владімір. Не можна.
Естрагон. Чому це?
Владімір. Чому це? Бо ми чекаємо на Годо.

Владімір. Спершу мені поможи. І ми підемо звідси удвох. Естрагон. Обіцяєш? Владімір. Клянуся!
Естрагон. І ніколи більше сюди не вернемося? Владімір. Ніколи! Естрагон. Підемо в Піренеї. Владімір. Куди скажеш. Поццо. Триста! Чотириста!
Естрагон. Я все життя мріяв полазити по Піренеях. Владімір. Полазиш іще, полазиш. Естрагон (відступає).