Повія

– Ой боже! що та любов може

«Нiхто тебе не пойме… не хоче поняти… одинока, одинока… повiя!..»

Життя – вдача, – думав вiн далi. – Бери вiд нього все, що дає воно; бери на час, знаючи, що нема нiчого на свiтi вiчного; не шкодуй за тим, що обмина тебе; не давай зiвка, коли воно само тобi дається до рук!

З хлiбом управились, а одвезти у мiсто на базар або на ярмарок куди – колоть же така – нi з двору!

– Не видержала? Дай води їй. Сприсни водою, – озирнувшись, каже Панько, затягаючи узол. Кирило кинувся у сiни.

– Не здохне! Оживе… Жiнка – що кiшка: убий її та перекинь на другий бiк – i встане

Казала: учи шкуру! Бери палицю до рук та бий! Так жалко тобi? Отже тепер i пожалiв… Вона тобi ось чого пiднесла, – i, скрутивши разом двi дулi, стара ткнула ними в вiчi чоловiковi.

Той похнюпившись сидiв – мовчав.

– Мовчиш? мовчиш? – заривала знову Явдоха. – I що з тебе за чоловiк? Якби не раз, не два побив їй голову, щоб i на в'язах не вдержала, от би вона тебе i поважала, вона тебе i почитала!

б її, сяку-таку поганку, через полiцiю додому добула… Я б її до стовпа на цiлий мiсяць, як ту собаку, прив'язала… щодня сирицею манiжила!.. Я б з нгї вибила мiськi примхи!

В її голосi почувалися жартiвливi iграшки, в її очах свiтилася тиха усмiшка, на її обличчi грала краска.

Одного великого пана син був гiмназистом, i ото, бувало, як лiтом зiйдуться вони, то Гриць не надивиться на синiй каптан з срiбним позументом, на картуз з набитими лiтерами мiж бiлим вiночком; а як почне паненя розказувати про гiмназичнi звичаї, як вони помiж себе поводяться, хвалиться про науку та цвенькати на чужестороннiх мовах, – Гриць тiльки роззявить рота та дивується на вiльне веселе життя товариства, на їхнi забавки та всякi замiри; очi у його iскрять, i не змельне вiн нiкуди ними – все дивиться на свого товариша, а на самому днi зрачкiв затлiвається в нього i журба, i досада… Зiтхне, бувало, глибоко та важко Гриць, коли перестане товариш щебетати, та ще просе що-небудь розказати.

Загнибiда нарядився у новий сукняний убiр, надiв сорочку з манжетами, пов'язав шию шовковим платком, чоботи до вакси, на рипу – пан паном!