Шлях лучника

Оце тільки-но ти назвав мене майстром. Але що таке майстер? А я тобі скажу: майстер не є навчителем підмайстра, він спонукає свого учня витиснути з себе якнайбільше, явити знання, вже присутнє в його душі.

Відчувши зранку, що твоя стрільба безладна, спробуй докопатися, що саме було причиною такої невлучности: завдяки цьому перед тобою постане прикра перепона, раніше прихована від тебе.
Та буває й навпаки: твоя стрільба певна й несхибна, тятива бринить, неначе скрипкова струна, навколо лунає пташиний спів. Тоді ти усвідомлюєш, що викладаєшся вповні.

Шлях лука — це шлях радости й захоплення, досконалости й помилок, уміння та чуття.
Але спізнаєш ти його, тільки вистрілюючи по черзі свої стріли.

Надалі він не потребує ні лука, ні стріл, ні цілі — адже сама дорога значить більше від того, що спонукало в неї рушити.

Вилетіти стріла має саме в ту мить, коли лук, лучник і ціль злилися в одне ціле в усесвіті, — це зветься натхненням.

Ціль — це мета, якої треба досягти.
Вибір її — за лучником, але вона далеко, тож ніколи не можна її звинувачувати, якщо в неї не влучено. У цьому полягає краса шляху лука: ти ніколи не зможеш виправдатися тим, що супротивник був за тебе сильніший.
Ціль ти вибрав собі сам, тож і вся відповідальність — на тобі.

Якщо не ризикувати, то ніколи не довідаєшся, що саме треба було зробити інакше.

Раз випущена, стріла вже не повернеться, тож краще не стріляти зовсім — через неточність і хибність підготовчих рухів, — аніж діяти навмання лише тому, що лук був уже напнутий, а ціль чекала на постріл.

Ці люди без зайвих вагань міняють напрям руху, коли натрапляють на нездоланну перешкоду або помічають можливість повороту в кращий бік. Такі властивості має вода: оминати скелі й каміння, допасовуватися до річища, інколи розливатися озером, поки улоговина не наповниться й не переллється далі, адже вода ніколи не забуває, що її місце призначення — море, а тому раніше чи пізніше вона мусить туди потрапити.

Не годиться оцінювати людей, не навчившись перед тим їх слухати й поважати.