Світло, яке ми втратили

«Жінка, наповнена світлом, робить усе, чого торкається, яскравішим.

люблю своє тіло, коли воно разом з твоїм тілом

Усе, про що я могла думати, — це твої вуста, і те, як вони притискаються до моїх.
Я намагалася забути той день, але це було неможливо.

Усе, про що я могла думати, — це твої вуста, і те, як вони притискаються до моїх.

кожна її власна любовна пригода нагадувала полум’я. Деякі стосунки були наче пожежа — яскрава, непереборна, велична й небезпечна, здатна спалити тебе до того, як ти зрозумієш, що знищений. А деякі стосунки скидалися на вогонь у каміні — надійний, постійний, затишний і живильний. У неї були й інші приклади: стосунки-багаття, спалах — здається, це про пригоду на одну ніч, але пожежу й вогнище я запам’ятала найкраще.

Протягом життя трапляються такі люди, зникнення яких з нашого світу лише на краще. Навіть коли ми бачимо їх знову, то вдаємося лише до швидких і позбавлених сенсу привітань «Привіт, як справи?». Але існують і такі люди, з поверненням яких усе повертається на те місце, з якого зупинилося, хай би коли ми їх не зустріли.

Щоб забути хлопця, потрібен інший хлопець,

Іноді ми ухвалюємо рішення, які здаються правильними, але потім, коли озираємось назад, стає зрозуміло, що вони були очевидно помилковими.

снують миті, які змінюють напрямки людських життів

Якби це сталося зараз, усі наші телефони вибухнули б новинами. Сигнали з Twitter і Facebook та повідомлення, що виринають, з «Нью-Йорк Таймз». Але зв’язок тоді ще не був миттєвим, і Шекспіра ніхто не переривав.

Але ти наче наркотик. Коли я була під кайфом від тебе, ніщо інше не мало значення.

смерті є щось таке, що змушує людей хотіти жити. Ми прагнули жити того дня, і я не звинувачую нас за це. Уже ні.

Ми знаємо одне одного майже півжиття.

Я бачила тебе усміхненим, упевненим, блаженно щасливим.

Бачила пригніченим, пораненим, загубленим.

Але таким тебе я не бачила ніколи.

Ти вчив мене шукати прекрасне. У пітьмі, у руїнах ти завжди знаходив світло.

Не знаю, яку красу я знайду тут, яке світло. Але спробую. Я зроблю це для тебе, бо знаю: ти зробив би це для мене.

Як багато прекрасного було в нашому житті.

І потім — я не знаю, хто нахилився перший: ти, я чи ми обоє водночас, але наші вуста торкнулися — і раптом усе на світі стало правильним.

відчула себе в безпеці, укрита силою і теплом твоїх рук. Твої м’язи тріпотіли під

Ми притиснулися одне до одного так, ніби це мало б захистити нас від будь-чого, що станеться потім. Ніби єдиний спосіб лишатися в безпеці — притиснутися до твоїх губ.

хіба можливо, щоб в одному з найжахливіших днів, який я колись переживала, якимось чином збереглася дорогоцінна дрібка доброти.

«Він так тобі осяє небеса, / Що закохається весь світ у ніч / І перестане поклонятись сонцю»

шкода, що його демони перетворилися на твоїх.

Ми були подвійною зорею. Ми обертались одне навколо одного. Ти це змінив, коли вирішив не розповідати мені про поїздку, ти вже не обертався навколо мене, а кружляв над кимось іншим, чимось іншим. Відтоді, як ти почав приховувати таємниці, у нас не було жодного шансу.