Ожинове вино

У нього мільйон голосів. Воно розв’язує язики, примушує вибовкнути таємниці, про які ви б мовчали довіку, навіть такі, про які й гадки не мали. Воно кричить, голосно співає, шепоче. Воно розповідає про великі діяння, амбітні плани, трагічні кохання й жахливі зради. Воно заходиться від реготу. Тихенько посміюється саме до себе. Рюмсає перед дзеркалом. Витягає на поверхню події минулих літ і спогади, які краще б забути.

Хотілося б думати, що на них чекає щасливий фінал. Але це знання мені тепер недоступне. Я підкоряюсь іншій хімії. Весело випарюючись у повітря, я наближаюся до розгадки власної таємниці, але не бачу жодних фантомів, не пророкую майбутнє, навіть блаженне теперішнє мені видно так собі — крізь скло, нечітко

Літо — це двері, прочинені у таємний сад

Вона — річ у собі, — єдине, що він казав про Марізу. — Багатьом жінкам слід було б поводитися так само

На щастя, господині вистачало балакучості й самозакоханості, тож вона сприймала його мовчання за пильну увагу

Найгірший різновид брехні — бути наполовину чесним, але брехати про те, що насправді важливо. Брехати про найголовніше

Іноді це стається випадково. Чекаєш роки, аж раптом чи то планети стануть, як треба, чи то відбудеться несподівана зустріч, а чи заскочить тебе натхнення — правильні обставини складаються на свій розсуд, тишком-нишком, без фанфар та попереджень. Джей думає, що це доля. Джо вважав це магією. Та іноді все це — просто якась хімія: щось у повітрі, якась непомітна дія, що призводить до раптових, невідворотних змін.

Краще вже бути його останнім, ніж його першим

чари, як і вино, без правильних умов не спрацюють

Джей невдовзі збагнув: якщо щоразу мити руки перед обідом і вдавати, ніби слухаєш усе, що вони кажуть, можна насолоджуватися майже необмеженою свободою.