Фауст

маю докторське звання
І десять років навмання

Чого ж мені од світу ждати?
І що той світ спроможний дати?
Страждай, терпи! Терпи, страждай!

Так, мало хто пізнать хоч дещо зміг,
Та й ті провидці, серцем необачні,
Несли свої думки юрбі невдячній;
За те й палили, й розпинали їх…

Ф а у с т
Шукай заслуги не в словах,
Не шийся в галасливі блазні!
Як розум є в твоїх речах,
То будуть без окрас виразні,
Бо для правдивих мудреців
Не треба вишуканих слів.

Біля дверей б'ючись, я мав вас за ключі,

Колишній спів мій, майже занімілий,
Лунає знов, мов арфа чарівна;

Геніальне творіння, присвячене пізнанню життя, творчої силі людського духу, протистояння Бога і сатани, Ґете створював протягом усього свого життя

маг і чаклун Йоганн Фауст перетворився на вченого, втомленого від безплідності власного життя і томління духу. Щоб знайти сенс і цінність людського існування, він вирішуєть укласти угоду з підступним посланцем пекла.

У філософію я вник,

До краю всіх наук дійшов —

Уже я й лікар, і правник,

І, на нещастя, богослов…

Ну і до чого ж я довчивсь?

Як дурнем був, так і лишивсь.

Хоч маю докторське звання

І десять років навмання

Туди й сюди, навкрив-навкіс

Воджу я учнів своїх за ніс, —

А серце крається в самого:

Не можем знати ми нічого!

Ні, Господи! На ній одне лихе твориться:

Так люди мучаться, що жаль на них дивиться, —

Вже проти них і запал мій ослаб.