Вільям Шекспір. Сон літньої ночі

Пірам такий, що хай бог боронить, а Тізба така, що хай бог милує.

У п'єсі, князю, лиш десяток слів,
І я коротшої не чув ніколи,
Але й того десятка забагато,
Тому вона тривала. В ній немає
Ні слова до ладу, немов навмисне.
Трагедія вона лише тому,
Що в ній герой Пірам себе вбиває.
Я плакав, репетицію дивившись,
Але, признаюсь, плакав я зі сміху.

Ну як знайти у цім безглузді глузд?