Троє в одному човні (Як не рахувати собаки)

Та, як казав один мій знайомий, коли в нього померла теща і йому довелося витрачатися на її поховання, у всьому є свої переваги й недоліки.

Ми стверджували, що природа прекрасна, навіть тоді, коли вона плаче.

Охоплена бажанням щось отримати, людина робить несусвітні пропозиції. Та отримавши бажане, вона починає розуміти, якими безглуздими вони є по відношенню до вартості отриманого.

Я не знаю, чому, але так воно зі мною є: від самого вигляду іншої людини, яка спить в той час, коли я вже на ногах, мене проймає лють. Мене надзвичайно обурює те, як дорогоцінні години людського життя, неповторні миті, які ніколи більше не повернуться до неї, витрачають на якийсь тваринний сон.

Та й після цього в них нічого не виходить. Тепер загрібний заледве дотягується до весел, а носовий, щоразу змахуючи веслом, б’є себе в груди. Вони знову міняються веслами і доходять висновку, що човняр дав їм узагалі не ті весла. Від такої єдності в ганьбленні човняра між ними знову запановує повне взаєморозуміння.

Цей світ — лише випробування, і як іскрам призначено летіти догори, так людині від самого її народження призначено долати труднощі.

на два фути стирчать Гаррісові ноги, і коли ми з Джорджем умивалися, то скористалися ними замість вішака для рушників.

Я не можу сидіти і споглядати, як важно працюють інші. Мені хочеться підійти, дати якісь вказівки. Засунувши руки в кишені, я ходив би довкола і підказував, що треба робити. За своїм характером я дуже енергійний. І вдіяти із цим нічого не можу.