Три товариші

По дорозі помітили Готфріда Ленца: він узяв собі садового стільчика, засунув його глибоко в бузкові кущі і сидів там — тільки його білява чуприна і сигарета палахкотіли в заростях. На землі біля нього стояв бокал і рештки майського крюшону.
— Оце-то місце! — вирвалося в Пат. — У самому бузку!

— Я схибнувся на цих бузках, — заявив останній з романтиків.

Туман і світло — одвічна казка.

ненавидів усю цю балаканину про злиття двох закоханих душ в одну, бо вважав, що двоє повинні лишатися двома, а не ставати одним, що треба якнайчастіше віддалятися один від одного, щоб зустрічатися знов і знов.

— Не уболівай надто за цим, — осміхнувся Ленц. — Народитися дурненьким — це хіба сором? Ось умерти таким — це вже хіба щось інше.

дже щоб кохати, треба бути простецьким хлопцем. А ти такий. Бережи свою наївність і простоту. Це — божий дар. Хто його втратить, ніколи вже не набуде.

брочесність, доброта, благородство, — він махнув своєю могутньою лапою, — всіх цих властивостей люди щиро бажають іншим, щоб їх легше обдурити...

Так звикаєш до щоденної метушні, що коли маєш трохи вільного часу, то воно ніби й заважає...

Роббі, що тебе найперш спіткало сьогодні вранці?
Я подумав.
— Стара жінка, що танцювала...
— Боже мій милий! Погана прикмета! Але до твого гороскопа пасує. Я його вчора склав. Ти народився під сузір'ям Стрільця, отож ти дитина ненадійна, нестала, як комиш на вітрі; до того ж у цьому році ти під знаком Сатурнових кілець та щербатого Юпітера.

— Чим менше людина думає про свою гідність, тим більше вона варта, Роббі. Це тебе втішає хоч трохи?