Книга Балтиморів

Студентів треба відбирати за їхнім потенціалом, а не за здатністю завчати і викладати на іспитах те, що вони вбили собі в голову

купався в надувному дитячому басейні, якого я купив для нього.
Я перекинув його разом із Дюком. Він невдоволено зиркнув на мене. «Шкодую, старий, але тобі треба вшиватися відціля». Він сів і уважно глянув на мене. «Іди! Забирайся геть! Там твоя господиня під дверми». Він і не рушив з місця, тож я подалі пожбурив його м’ячика. Він впав у озеро, і Дюк побіг за ним.
Я пішов, щоб хутчій впустити Александру. Ми сіли в кухні, я почав варити каву, а вона глянула у вікно і побачила, що її пес плаває в озері.
— Поглянь, — вигукнула вона, — он і Дюк!
Я зробив здивоване обличчя і підійшов до вікна, щоб констатувати ту надзвичайну подію.
Ми погукали Дюка, і він виліз із води, тримаючи в зубах м’ячик. Александра забрала його в пса.
— Люди що завгодно кидають в озеро, — сказала вона.

Я побіг на терасу за будинком. Починалася літня спека, і Дюк купав

Тут є ще й коментарі, пане Барнаскі.
— Читайте, Маризо! — гарчав Рой. — Читайте їх нам!
— Ліза Ф. з Колорадо пише: «Цей Маркус Ґольдман — справжнісінька брудна тварюка».
— Чуєте, Ґольдмане? Всі жінки в Америці ненавидять вас!

Ви, письменники, всі невротики і дебіли! — зарепетував він, почервонівши, спливаючи потом і мало не лускаючи як мильна булька в своїй затісній сорочці. — Змусили плакати акторку, улюбленицю всієї Америки, на терасі кав’ярні! Ґольдмане, ви що, звірюка якась? Шаленець? Маніяк?

Хлопчина був простий як двері, і я не розумів, що Александра в ньому знайшла.

Коли я приїздив туди вдосвіта, він сидів на вулиці, нетерпляче мене виглядаючи. Я виходив з авто, він біг до мене, виказував свою радість, лизькаючи в щоки, коли я нахилявся, щоб його погладити. Я відкривав багажник, псисько охоче залазив туди, і ми їхали відтіля, щоб збути днину в мене вдома.

То поясніть усе ж таки, Маркусе: нащо вам цей пес?
— Щоб був привід знову побачити Александру.
— Та це я второпав. А нащо вам її бачити? Хіба ви не можете піти туди і сказати їй «добридень», як цивілізована людина, замість того щоб викрадати її пса?

— Собаки завжди повертаються. Декотрі пробігають тисячі миль, щоб дістатися додому.
— То що ви мені порадите?
Лео зробив мудре лице.
— Ідіть за псом, а не ведіть його за собою. Він знає, куди йти, а ви ні.

— Не треба шукати сюжет, Лео. Він сам виникне. Сюжет — це якась подія, й статися вона може кожної миті.