Лі Бардуґо. Дев'ятий дім

Не можна безкінечно наближатися до смерті й торкатися лише кінчиками пальців. Урешті-решт вона схопить тебе за щиколотку та спробує затягнути на дно.

«Наче тобі в дупу запхали бурульку».

відійшов від натовпу й поспіхом кинувся вітати гостей.

Самої лише їхньої запаморочливої енергії, мабуть, вистачило б, аби привабити Сірих

Ґордон Буншафт уявляв собі бібліотеку скринькою всередині скриньки. Позаду стійки охоронця аж до стелі здіймалася велетенська скляна стіна, укрита книжковими полицями.

– Якщо Авреліанці безпечні, чому ми мусимо там бути? – поцікавилась Алекс.
– Щоб захистити обряди від утручань. Саме цей ритуал зазвичай приваблює цілу купу Сірих.
– Чому?
– Через надмір крові. – Кроки Алекс уповільнились. – Будь ласка, не кажи мені, що ти вразлива. Якщо ти не спроможна змиритися з кількома краплями кровиці, ти тут навіть семестру не протримаєшся.
Дарлінґтон одразу відчув, що поводиться як мудило. Після того що Алекс пережила в Каліфорнії, вона, звісно ж, буде настороженою. Ця дівчина зазнала справжньої емоційної травми, а не була свідком того театру смерті, до якого звик він сам.
– Зі мною все буде гаразд, – запевнила вона, проте намертво вчепилася в лямку наплічника.

Приблизно в цей самий час «Кістки» запечатали свій операційний театр, – додав Дарлінґтон.
– Свій що?
– Дізнаєшся на вступному віщуванні. Утім, гадаю, під час першого досвіду ми не будемо нехтувати страхуванням. – Краще буде, якщо Алекс Стерн зведеться на ноги серед завзятих щирих Авреліанців, ніж на очах у Кістяників. – Університет подарував Авреліанцям це приміщення за їхню службу.

Весна в Новій Англії наставала повільно, але осінь завжди несподівано вистрибувала з-за рогу. Ти щойно пітнів у літньому бавовняному одязі, аж раптом тремтиш під небом, що неочікувано вкрилося твердою блакитною емаллю

Він почав з малого – зі «Святого Аврелія». Дарлінґтон дійшов висновку, що велика магія може почекати до кінця семестру

Випливши з кабінету й помахавши Колінові, Алекс відчула млость. Вона опинилась у тихому внутрішньому дворі. Тут так подекуди бувало: усі двері замкнені, ніхто не поспішає на заняття чи обід, усі вікна щільно зачинені від холоду – і ти опиняєшся в кишеньці тиші. Алекс дала тиші розтектися навколо себе, уявляючи, що навколишні будинки закинуті.
Яким кампус буде влітку? Так само тихим? Вогким і безлюдним, таким собі містом під склом? Алекс провела зимові канікули, залігши на дно в «Іль-Бастоне», – дивилася фільми на ноутбуці, який їй купила Лета, боялася, що з’явиться Доус. Розмовляла в скайпі з мамою та наважувалася вийти лише за піцою та локшиною. Навіть Сірі зникли, наче без студентського збудження та хвилювання їх більше нічого не вабило до кампусу