Цитати з книжки «Saint Porno. Історія про кіно і тіло», Богдан Логвиненко

Це такий подвійний стандарт класичного жебрака: всіх бізнесменів і багатіїв ми голосно ненавидимо і проклинаємо — крім тих, хто піклується саме про нас, вони — прекрасні чисті янголи і дай їм Бог здоров’ячка.
Дозріти вже нарешті і відірвати себе від яблуні назавжди — це було нашою найважливішою метою.
Нас об’єднувала любов до вітру в обличчя, щоправда, лише коли ми мали гроші на бензин
У Європі ж це норма: ті, хто максимально реалізовує свої БДСМні бажання в кадрі, у реальності — наймиліші створіння, гіпертурботливі і спокійні. В принципі, в житті так само. Агресивні, дьоргані, сексуально зациклені психопати — це як раз ті ПГМ-нуті і телегоністи, які вважають себе святими, а всіх навколо — збоченцями.
Ти, наприклад, хочеш писати. А я — зніматися в порно. Людям важко сприймати чужі мрії, якщо вони суттєво відрізняються від того, що «треба» хотіти, що всі хочуть. Я ж маю хотіти сім’ю, дітей і стабільну роботу в офісі, а у порно пішла, бо просто заміж ніхто не бере, чого ж ще? Мені здається, що ця забитість змінюється. З’являються кольорові думки, не лише чорно-білі.
Усі свої бажання можна реалізувати, якщо дуже цього захотіти. Просто спочатку потрібно їх віднайти серед того непотребу, що нам від народження нав’язують під виглядом благ. Не можна одразу дістати зірку з небес, але необхідно йти своїм шляхом. Виконання чужих мрій нікого ще не зробило щасливим. Усі мріють про щось неземне і недосяжне, а досить опустити власні мрії на землю, і вони стають такими близькими, як власні руки, ти сам їх можеш втілити у життя.
Мені здавалося, що я так уже ніколи не зможу. Почалася депресія. Був період, коли піти погуляти для мене було схожим на важку роботу. Мені хотілось піти працювати хоч кудись, аби відволіктися від своїх думок, і я постійно думала, що от завтра піду влаштовуватись. І так минуло півроку.
Чи важливі мені гроші? Абсолютно ні. Так, мені треба гроші для життя
Але гроші для мене ніколи не були пріоритетом
Виходить так, що суспільство бореться за цінності, які саме не в змозі підтримувати.
Жінки більш правильні, релігійні, підкорені соціальним правилам і нормам, часто жертвують свободою і сексуальністю заради правильної і канонічної родини, заради схвалення соціуму і найвіддаленіших родичів своїх далеких друзів. Чи завжди вони хочуть цього? Не впевнена
За ті кілька місяців, поки відростало волосся, — мені ніхто жодного разу не поставив того запитання, до якого я так готувалася. Деякі чоловіки робили мені компліменти і жалілись на «цю молодьож» — ненатуральних сучасних жінок, які всі поголівно всюди виголені. Я нарешті подумала, що це, напевне, теж нормально. Що так теж можна. Минуло ще трохи часу, і я зрозуміла, що це взагалі не важливо, ні для адекватних чоловіків, ні для сторонніх, тож і витраченого часу, і дискомфорту воно не варте.
До усвідомлення того, що волосся — це не страшно, я прийшла зовсім випадково. Мене спитала знайома, чи не хочу спробувати себе у незвичній фотосесії. Суть була у тому, що сімейна пара фотографів з Санкт-Петербурга у той час саме подорожувала Україною і знімала відверті фотосесії з дівчатами, обіцяла за них дуже пристойну грошову винагороду.
Це була хейрі-фотозйомка. Це коли має бути все натурально. Волосся скрізь. Це було гаряче літо, я два місяці відрощувала волосся. Пам’ятаю, як це було гидко і неприємно, але я просто мала спробувати і подивитись, що взагалі станеться, що це змінить? Чи будуть у мене тикати пальцями і сміятись? Це дивно, бо з одного боку — ти продовжуєш ходити на пляжі, де ніхто не соромиться зовнішнього вигляду, і тобі завжди це так подобалося, але з іншого — ти соромишся тепер свого тіла, бо хоч нічого особливо і не змінилося, але ти вже не відповідаєш якимось стандартам.
Але є й інша сторона тілесних бід. Жорсткі стандарти вигляду. Мені, приміром, завжди здавалося, що дівчина зобов’язана бути виголеною. Зобов’язана перед чоловіком, перед суспільством. Що роздягатися, коли в тебе волосся десь — під пахвами чи у паху, — це все одно, що колупатися в носі на прийомі в королеви Великої Британії. Жіночі журнали, фільми, вирвані діалоги протягом усього життя впевнено диктують: це так і ніяк інакше, не задумуйся, просто роби як сказано. Коли довго була десь на морі і я просто не мала як поголитися, мені щодня ставало все огидніше на себе дивитися. Полюбити своє тіло таким, як воно є, я не могла. Мені нав’язувалося, що моє тіло може бути гарним тільки після певних маніпуляцій, а волосся на тілі у жінки — це щось, чого треба позбуватися або соромитись.
У мене майже немає друзів, є лише якесь коло спілкування, що мене не задовольняє. Я постійно шукаю нових, близьких мені людей, але рідко потрапляю в ціль.
Щоденники — це моя магічна сила. Це папір, який я витрачаю на себе. Мій лабораторний журнал — чи бортовий. Я відчуваю, що проживаю якесь одне життя обабіч свого іншого. Те життя, що йде збоку — записує те, що відбувається з іншим, основним.
Працювати з людьми і робити це краще, ніж інші, таким чином трохи змінюючи світ навколо.
Мені здається, що ми всі від народження вже маємо якісь вади, вже заздалегідь прописані тріщини у наших хромосомах. Але наші вади іноді нам можуть дати більше, ніж переваги, я, наприклад, не боялася, на якомусь глибинному рівні в мене був відсутній якийсь такий звичний для всіх пункт.
Нові вивіски, старі правила життя, суспільство прогресує так повільно, що відставання я відчуваю все більше. З одного боку — це робить нас найбіднішою країною Європи. Наш страх, наша замкнутість, наші комплекси і є нашою бідністю.
bookmate icon
Тисячі книжок – одна передплата
Ви купуєте не книжку, а доступ до найбільшої бібліотеки російською мовою.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз