Гірчиця

Колись у неї був друг, а тепер нема. На диво вчасно прийшла цьогоріч зима, надворі сніг і у вікнах горять ялинки. І серед того вона настільки сама - хоч вий чи вилазь на стінку. І от годинник усе показав й пробив. За вікнами в небі районний салют як дешеві квіти. Їй теж, може, хочеться різних казкових див, вона б загадала собі, щоб він подзвонив, але мережа і без неї всю ніч забита.

Це оминання поглядами і дотики випадкові; Ця відстороненість зустрічей і літо таке безкрає; І дуже безпечні відстані, і з’ясовуються в розмові однакові сни; і іноді сни вигадуються навзаєм;

Вона дзвонить до Бога і палить гашиш. А ти собі маєш все те на увазі, ти нормально їси і достатньо спиш і не переймаєшся в жодному разі, що там у неї-нежить чи сказ, чи є цигарки і чи тепло в хаті. І дзвониш до неї, як бог, кожен раз о восьмій чи часом о пів на дев’яту. Вона тобі сниться і, мабуть, дарма ти думаєш, що тобі не потрібно знати, чи спить сьогодні сама, чи з кимсь до Бога для неї подібним. Ти маєш життя, що такого хотів, і все, чого ще дозволяєш хотіти. Вона має рибу і двоє котів, і мрію хоч якось дожити до літа. Що скажеш їй? Дівчинко, час - він мина. Підеш, перетворишся в мокру дорогу. Ти зник як помер, але буде вона за двох набирати щовечора Бога. Ви навіть окремо врятуєте світ, У вас є ж бо все, що для цього треба: у тебе - вона, а у неї - дріт до телефонної лінії неба.