Битва королів

Час до часу король Ренлі з кінчика свого кинджала згодовував Марджері особливо ласий шматочок або ж перехилявся, щоб легенько поцілувати її в щічку, але жартами й секретами він обмінювався з сером Лорасом. Король тішився їжею й питвом, це було очевидно, але не здавався ні зажерою, ні пияком. Він часто й гарно сміявся, і розмовляв однаково приязно і з високородними лордами, і зі служницями

здавалися свічками в охопленому вогнем будинку,

Єдина можливість домогтися відданості — зробити так, щоб тебе люди боялися більше, ніж ворога.

Коли час, здається, розмивається, вповільнюється і навіть зупиняється, коли минуле й майбутнє зникають і лишається тільки мить, коли щезає страх, щезають думки, навіть тіло твоє щезає. «Тоді не відчуваєш ні ран, ні болю в спині від ваги обладунків, ні поту, що заливає очі.

Яка я стала кисла,— подумала Кетлін.— Не радію меду і м’ясу, а пісні та сміх тепер для мене — підозрілі чужинці. Я зроблена з горя, праху й гіркого смутку. А там, де було моє серце, лишилася порожнеча».

Віддані перекупні мечі трапляються так само часто, як цнотливі повії.

Для них наші маленькі життя — не більш як трепіт крильця метелика,—

Нашим світом правлять гостра криця й дужі руки, і не вір, що це не так.

Любов — отрута. Солодка отрута, атож, але так само убивча.

Є світло, що породжує більш як одну тінь.