Цитати з книжки «Янголи і демони», Ден Браун

b3018700977
b3018700977цитує25 днів тому
Найнебезпечніший ворог — той, кого не бояться.
Elenka
Elenkaцитує7 місяців тому
Віра універсальна. Випадкові тільки способи її інтерпретації
Elenka
Elenkaцитує7 місяців тому
Релігія — це як мова або одяг. Ми тяжіємо до тих традицій, у яких нас виховали. Хоч урешті-решт усі проголошуємо те саме. Що життя має сенс. Що ми вдячні тій силі, яка нас створила
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
я в Римі незабутнім.

Дякую одному з найвинахідливіших і найталановитіших художників сучасності Джонові Ленґдону, який сміливо взявся за надскладне завдання — створити амбіграми для цього роману — і блискуче з ним упорався.
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
ця амбіграма страшенно цікава, правда? — нарешті не витримала вона.

— Неймовірно, — кивнув Ленґдон.

— І нічого цікавішого в цій кімнаті для тебе немає?

Ленґдон почухав потилицю з таким виглядом, наче розмірковує над відповіддю.

— Насправді, є одна річ, яка цікавить мене більше.

Вона усміхнулась і наблизилась до нього.

— І що це за річ?

— Мені страшенно цікаво, як тобі вдалося за допомогою тунців спростувати теорію Айнштайна.

Вітторія в розпачі здійняла руки.

— Dio тіо! Досить уже про тунців! Попереджаю тебе, припиняй ці ігри!

Ленґдон широко всміхнувся.

— У наступному експерименті ти можеш зайнятися, наприклад, камбалою і довести за її допомогою, що земля пласка.

Хоч Вітторія вся аж кипіла з люті, на її вустах раптом з’явилася слабка усмішка.

— Якщо хочете знати, професоре, мій наступний експеримент матиме історичне значення. Я збираюся довести, що нейтрино мають масу.

— Що мають? Месу? — Ленґдон подивився на неї спантеличено. — Я навіть не знав, що вони католики!

Одним блискавичним рухом вона вклала його на спину, а сама сіла зверху.
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
Ленґдон раптом відчув нестримний потяг... якого ще не відчував ніколи до жодної жінки. Він тихо поклав діамант ілюмінатів і листа від Папи на тумбочку біля ліжка. Пояснення можуть і зачекати. Він пішов до неї на балкон.

— Ти прокинувся, — грайливо прошепотіла вона. — Нарешті.

— День був довгий. — усміхнувся Ленґдон.

Вона провела долонею по своєму розкішному волоссю. Халат угорі трохи відхилився.

— А тепер... наскільки я розумію, ти чекаєш винагороди.

Ці слова заскочили Ленґдона зненацька.

— Як... ти сказала?

— Роберте, ми дорослі люди. Ти ж не заперечуватимеш цього. Тебе змагає бажання. Воно написане в твоїх очах. Первісний тваринний голод. — Вона усміхнулась. — Я відчуваю те саме. І ця жага от-от буде задоволена.

— Справді? — Підбадьорений, він зробив крок до неї.

— Абсолютно. — Вона простягнула йому меню. — Я замовила все, що в них є.

Бенкет був розкішний. Вони вечеряли на балконі при світлі місяця... смакуючи frisee, трюфелі й різото і запиваючи все це вишуканим Dolcetto.

Ленґдон не мусив бути символогом, аби зрозуміти знаки, які подавала йому Вітторія. За десертом, що складався з вершків, ягід, тістечок і запашної кави, Вітторія притискала під столом свої голі ноги до його ніг і спопеляла його пристрасним поглядом. Схоже, їй не терпілося, щоб він поклав виделку і схопив її в обійми.

Проте Ленґдон не реагував. Він залишався бездоганним джентльменом. Чому б трохи не пограти в цю гру? думав він, ховаючи лукаву усмішку.

Коли вже все було з’їдене, Ленґдон пішов з балкона й самотньо сів на край свого ліжка. Він узяв із тумбочки діамант ілюмінатів і почав крутити його в руках, захоплюючись уголос чудом симетрії. Вітторія дивилась на нього, нічого не розуміючи, і за якийсь час її спантеличення змінилось неприхованим розчаруванням.
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
За чутками, у цьому сховищі зберігалися дивовижні речі — рукописи чотирнадцяти неопублікованих євангелій, відомих як апокрифічні, а також інформація про місцезнаходження могили Діви Марії.
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
Гелікоптер Aerombulanza, що належав лікарні Тіберіна, підлітав до Ватикану з протилежного від собору Святого Петра боку. Ленґдон зціпив зуби і заприсягнувся перед Господом, що це останній у його житті політ на гелікоптері.
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
Я йду звідси. Уже. І мені потрібний одяг.

— Але, сер, ви...

— Негайно!

Усі збентежено перезирнулися.

— У нас немає одягу, — нарешті сказав доктор Джакобус. — Можливо, завтра хтось із друзів вам щось принесе.

Ленґдон глибоко вдихнув повітря, щоб заспокоїтись, і подивився лікарю в очі.

— Докторе Джакобус, я зараз же звідси йду. Мені потрібний одяг. Я йду у Ватикан. У Ватикан не пускають з голим задом. Я чітко висловився?

Доктор Джакобус нервово ковтнув.

— Дайте йому щось одягнути.
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
Роберт.

Він прийшов по неї в замок Святого Янгола.

Він її врятував.

І тепер він загинув від її творіння
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
Роберт Ленґдон скочив униз без парашута. Ніч поглинула його тіло. Гелікоптер стрімко полетів угору, і звук двигуна незабаром потонув у заглушливому свисті вітру.

Летячи до землі, Роберт Ленґдон відчув щось таке, чого не відчував від часу, коли захоплювався стрибками у воду — невблаганну дію сили тяжіння під час вільного падіння. Чим швидше він летів, тим сильніше притягувала його земля, засмоктуючи вниз. Проте це не був стрибок з п’ятдесятифутової вишки у басейн. Цього разу він мав пролетіти тисячі футін і під ним був не басейн, а місто — нескінченні милі бруківки й бетону.

Десь у вихорі вітру й відчаю йому почувся голос покійного Колера... Слова, що їх він сказав уранці в ЦЕРНі біля камери вільного падіння. Один квадратний ярд поперечної поверхні сповільнює падіння тіла майже на двадцять відсотків. Ленґдон подумав, що двадцять відсотків при такому падінні його аж ніяк і.е врятують. Але радше машинально, ніж свідомо, він досі стискав у руках єдиний предмет, який прихопив із собою, вистрибуючи з гелікоптера. Це був доволі дивний сувенір, але на коротку мить він вселив у Ленґдона надію.

Захисний брезент для вітрового скла лежав ззаду в кабіні гелікоптера.
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
Він уперто біг вперед, гнаний обов’язком перед Богом і людьми. Майже на місці. Його терзав неймовірний біль. Думки можуть завдати набагато більше страждань, аніж тіло. І все одно він смертельно втомився. Але знав, що дорогоцінного часу майже не залишилося.

— Я врятую Твою церкву, Отче. Присягаюся.

Попри прожектор Бі-бі-сі, за який камерарій був вдячний репортерам, він, як і раніше, тримав лампаду високо над головою. Я — промінь у пітьмі. Я — світоч
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
— Тату, навіщо ти молишся? Бог однаково ж не може тобі відповісти.

Леонардо Ветра відволікся від медитації і подивився на неї з батьківською усмішкою:

— Моя скептична донечко! То ти не віриш, що Бог промовляє: до людини? Добре, я поясню тобі це твоєю мовою. — Він зняв з полиці макет людського мозку і поставив перед нею. — Тобі, мабуть, відомо, Вітторіє, що зазвичай люди використовують дужі' незначний відсоток свого розумового потенціалу. Однак, коли людина опиняється в екстремальних умовах — зазнає фізичної травми, переживає велику радість або страх або ж поринає в глибоку медитацію — усі її нейрони раптом починають спалахувати, як скажені, що призводить до неймовірної ясності думки.

— То й що? — запитала Вітторія. — Ясність думки ще не означає, що ти спілкуєшся з Богом.

— Ага! — вигукнув Ветра. — Але чудове осяяння, як розв’язати те чи інше надскладне завдання, часто приходить саме в такий момент ясності. Гуру називають це вищою свідомістю. Біологи — зміненим станом. Фізіологи — надчутливістю. — Він помовчав. — А християни вважають це відповіддю на їхні молитви. — Широко усміхаючись, він додав: — Іноді божественне одкровення означає лише, що розум налаштувався чути те, що серце вже давно знає.

Тепер, швидко збігаючи крутими сходами в темряву, Вітторія відчувала, що батько мав рацію. Не так важко було повірити, що від травми розум камерарія прийшов у такий стан, коли той просто «збагнув», де схована антиматерія.

Кожен із нас — Бог, казав Будда. Кожен із нас знає все. Тільки треба відкрити розум, щоб почути власну мудрість
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
Шартран подивився на залізну перешкоду і подумав, що усунути її можна хіба що динамітом.

— Не можу! — крикнув він. — Двері надто масивні!

— ...зустріч... зупиніть... камерарій... небезпеці...

Хоч Шартрана вчили, що впадати у паніку небезпечно, останні кілька слів його не на жарт налякали. Чи правильно він зрозумів? Серце закалатало. Він уже хотів було бігти назад до кабінету, але раптом вкляк на місці. Погляд його випадково натрапив на щось на дверях... щось іще дивовижніше, ніж слова, які він щойно почув. З усіх чотирьох масивних замків стирчали ключі. Шартран знову витріщився. Ключі тут? Він зморгнув, думаючи, що це йому ввижається. Ключі від цих дверей мали зберігатися в якомусь сейфі! Тунелем ніхто не ходив — ось уже кілька століть!

Шартран поклав ліхтар на підлогу і взявся за перший ключ. Механізм заіржавів, але піддався. Хтось його недавно відмикав. Шартран відімкнув наступний замок. Тоді ще один. Коли піддався останній засув, Шартран потягнув двері на себе. Металева плита зі скрипом відхилилася. Він схопив ліхтар і посвітив у тем ний хід за дверима.

Роберт Ленґдон і Вітторія Ветра були схожі на привидів. Заточуючись, вони зайшли до бібліотеки. У пошматованому одязі, вони на вигляд були страшенно втомлені, але сповнені рішучості
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
Важкі двері, що заступили їм. шлях, були стіною з клепаного заліза. Навіть у слабкому світлі смолоскипа, що вже ледь жеврів, Ленґдон розгледів, що ці двері абсолютно гладкі. Ні клямки, ні петель, ні замкових щілин.

Його охопила паніка. Архітектори називають цей рідкісний вид дверей senza chiave. Такі двері робили з міркувань безпеки, і відчинити їх можна було лише з одного боку — у даному разі з протилежного. Надія Ленґдона згасала., так само, як і смолоскип, який він тримав у руці
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
Пташка дивилась на захід. Ленґдон спробував простежити за напрямом її погляду, але через будинки нічого не бачив. Він поліз вище. У пам’яті несподівано спливла цитата зі святого Григорія Нісського: Коли душа стає просвітленою... то набуває форми прекрасної голубки.

Ленґдон дерся до неба. До голубки. Він тепер майже летів. Дістався до платформи, на якій стояв обеліск. Далі лізти було неможливо. Утім, розгледівшись навколо, він зрозумів, що це й не потрібно. Увесь Рим розстилався перед ним як на долоні. Вид був приголомшливий.

Ліворуч — хаотичне скупчення прожекторів медій під собором Святого Петра. Праворуч баня Санта-Марія делла Вітторія, з якої ще йде дим. Попереду вдалині — п’яца дель Пополо. А під ним четверта й остання точка. Величезний хрест із обелісків.

Тремтячи всім тілом, Ленґдон подивився вгору на голубку. Тоді повернувся обличчям у той бік, куди дивилася пташка.

І відразу побачив.

Це ж так очевидно. Так просто. І так зухвало.

Цієї миті, дивлячись на сховище ілюмінатів, Ленґдон не міг повірити, що воно стільки років залишалося таємницею. Він за чудовано споглядав велетенську кам’яну споруду на протилежному березі річки, і все місто для нього немов розтануло... Це була одна з найзнаменитіших будівель у Римі. Вона височіла па березі Тібру неподалік від Ватикану. Її геометрія просто вражала — круглий замок, оточений квадратним муром, а навколо парк у формі пентаграми.
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
О 23:07 авто Ленґдона мчало вздовж Тібру набережною Тор ді Нона. Попереду він уже бачив велетенську кам’яну споруду.

Castel Sant’ Angelo. Замок Святого Янгола.

Несподівано ліворуч, без жодного знаку, з’явився міст Святого Янгола — Ponte Sant’ Angelo. Ленґдон загальмував і різко звернув. Він встиг вписатися в поворот, але виявилось, що міст перекрито. Автомобіль проїхав футів із десять і з розгону налетів на ряд низьких бетонних стовпчиків, що перегороджували шлях. Від різкої зупинки Ленґдона кинуло вперед. Він геть забув, що міст Святого Янгола зробили повністю пішохідним, щоб той менше нищився
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
Ленґдон потягнув сильніше. Коли голова кардинала виринула з води, той кілька разів судомно хапнув широко розтуленим ротом повітря. Тоді його тіло різко обм’якло, і Ленґдон не втримав слизького ланцюга. Бадджіа каменем пішов на дно і зник під пінистою водою.

Ленґдон пірнув із широко розплющеними очима й відразу знайшов кардинала. Вій знову вхопився за ланцюги, але цього разу металеві пута трохи розсунулися і Ленґдон побачив іще одне жахіття. На грудях у Бадджіа чорніло тавро.

Наступної миті перед очима Ленґдона з’явилася пара черевиків. З одного сочила кров.
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
Убивця дивився на свого нападника з глибини мікроавтобуса і майже жалів його. Американець був хоробрий, це він уже довів. Ллє не мав жодного досвіду. І це він теж довів. Відвага без відповідних навичок — це самогубство. Існують споконвічні правила виживання. Американець не дотримав жодного.
Віктор Наумюк
Віктор Наумюкцитує7 місяців тому
Стоячи по пояс у воді, Роберт Ленґдон підняв пістолет і вийшов із туману. Він почувався якимось водяним ковбоєм, що виходить на вирішальний ґерць
bookmate icon
Тисячі книжок – одна передплата
Ви купуєте не книжку, а доступ до найбільшої бібліотеки російською мовою.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз