Цитати з книжки «Несказане», Селесте Інґ

Коли вона взяла декретну відпустку на невизначений термін і вийшла з деканату, ще була впевнена: усе, про що мріяла, — медичний виш, лікарська практика, це нове й важливе життя, — завжди напоготові чекатиме на її повернення, як добре натренований пес чекає на господаря.
Того далекого дня, коли вона сиділа на цьому самому місці на пірсі, Лідія вже починала відчувати це: як важко буде втілювати мрії їхніх батьків. Як вона задихатиметься від такої любові
вона так довго жила в страху, що забула, як це — жити без нього.
увага йде пліч-о-пліч з очікуваннями, які падають мов сніг, лягають на плечі й тиснуть своєю вагою.
Примусьте себе посміхнутися. Не критикуйте, не засуджуйте, не жалійтеся
, і він говорить із такою добротою, що Нат починає плакати:

— Синку, час додому.
Її руки м’які й натруджені, але бездіяльні. Складні механізми її розуму цокають дарма, думки б’ються об зачинені вікна, мов бджоли у пастці. А тепер вона сама в кімнаті дочки, оточена реліквіями її життя, мрій немає, у повітрі лише пил. Джеймс уже давно не думав про свою дружину, як про істоту, здатну чогось прагнути.
Як вона хотіла іншого: для свого життя, для себе самої. Щоб хтось підняв світ, перевернув його й поставив на місце.
Нат думав, що це начисто зітре йому розум, як ганчірка витирає дошку,
навіть книжки своєї знайти. «Може, немає такого поняття, як партнери?», — подумала вона. З усіх її знань у голові промайнуло оце: «Сили, що виникають при взаємодії двох тіл, є рівними за модулем і протилежними за напрямом». Коли одна піднімається, друга опускається. Один отримує, інший втрачає. Один утікає, інший потрапляє в пастку, назавжди.
Може, думає вона, Нат помиляється, може вона сама себе обманює. Почувається неправильно налаштованою скрипкою, у якої струни натягнуті так сильно, що гудуть від найменшої вібрації.
Але ці слова переслідували Джеймса. Як же вони мали обгорнутися довкола його серця, щорік тугіше затягуючи вузол, врізатися в його плоть.
Туга, у якій дівчинка жила роками, зробила її чутливою — так собака, якого тримають у голоді, ворушить ніздрями, щойно відчує слабкий запах їжі. Вона не могла помилитися.
З його волосся стекла крапля води, схожа на маленьку сором’язливу мишку, й побігла по шиї. Вона повільно струмувала в нього між лопатками, й коли він зігнув спину — впала точно вниз, мов зістрибнула зі скелі, та ляпнулася Джеку на руку.
Більше за все її батька хвилювало те, чи подобається вона людям.
Вона погортала грубі кольорові сторінки, із силою закрила книжку й згорнулася на своєму місці, ніби прагнучи струснути із себе це неприємне відчуття, як собака струшує дощові краплі.
ця посмішка зігріла її, мов чашка гарячого чаю зимового дня.
З того далекого літа й дотепер Нат почувався зв’язаним із нею за кісточки, й це заважало втримувати баланс, її вага сковувала рухи. Цей зв’язок тримався років із десять і ось тепер нарешті послабшав, бо почав зношуватися. Усі ці роки він як єдина людина, яка розуміла дещо про їхніх батьків, всотував у себе її страждання, надавав мовчазну підтримку — співчутливим поглядом, плечем поряд або сухуватою усмішкою. В
Мама зазвичай дарувала їй книжки — книжки, яких потай бажала собі, хоча ніхто з них цього не міг зрозуміти
І сама Лідія — невільниця в центрі всесвіту батьків — день при дні мусила з величезними зусиллями рятувати цей світ від руйнування. Вона всотувала в душу мрії батьків, придушувала спротив, який підіймався зсередини.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз