Несказане

Коли вона взяла декретну відпустку на невизначений термін і вийшла з деканату, ще була впевнена: усе, про що мріяла, — медичний виш, лікарська практика, це нове й важливе життя, — завжди напоготові чекатиме на її повернення, як добре натренований пес чекає на господаря.

раптом ніби хтось їй сказав уголос: «Мама померла, і єдине, що варто було про неї пам’ятати, — вона готувала їжу». Мерилін із тривогою подумала про власне життя, про години, витрачені на приготування сніданків, подавання обідів, пакування ланчів в охайні паперові торбинки. Як можна було змарнувати стільки часу, намазуючи на хліб арахісове масло? Як можна було стільки часу згаяти за приготуванням яєць? Яєчню із цілим жовточком для Джеймса. Круто зварені для Ната. Рідкі для Лідії. «Гарна дружина має знати шість основ­них способів приготування яєць». Вона сумувала? Так. Вона сумувала. Через яєчню. Через усе.

Нема іншого шляху, крім того, яким ідеш уперед. Проте якась її частина прагне на секунду повернутися назад — не для того, щоб щось змінити, навіть не для того, щоб поговорити з Лідією, не для того, щоб взагалі щось їй сказати. Просто відчинити двері й побачити, як її дочка спить там.

Жінка думає про свою матір: як вона всі ці роки приходила сама в порожній дім, про спальню, яка залишалася в тому самому вигляді, з чистою постільною білизною для дочки, яка ніколи не повернеться, для чоловіка, який уже давно пішов і тепер лежить у ліжку іншої жінки. Ти так сильно любиш, плекаєш стільки надій, а зрештою залишаєшся ні з чим. Діти, яким ти більше не потрібна. Чоловік, який тебе більше не хоче. Не лишилося нічого, крім тебе самої та порожнього будинку.

Коли одна піднімається, друга опускається. Один отримує, інший втрачає. Один утікає, інший потрапляє в пастку, назавжди.

Людина ніколи не отримує, чого хоче — просто вчиться обходитися без цього.

«Іронія: результат подій, який суперечить очікуваному, ніби глузування з обіцянок і всього, що від початку вважається беззаперечним»

Але для Лідії — ні. Мерилін не буде такою, як була її мама, не підштовхуватиме дочку в бік чоловіка й домашнього господарства, не бажатиме для неї безпечного життя за засувами. Вона допоможе Лідії зробити все, на що не спромоглася сама.

Дотик його губ її вразив. Вони мали смак кави, були гіркуваті та теплі — й він відповів на поцілунок. Це її теж вразило. Начебто він був до цього готовий, начебто хотів цього так само, як і вона. По тому, як вони нарешті відсунулися одне від одного, Мерилін була надто збентежена, щоб глянути йому у вічі. Натомість дивилася на власні коліна, розглядаючи свою картату фланелеву спідницю. Тілом до стегон стікав піт. За секунду вона посміливішала й подивилася на нього крізь завісу волосся. Він відповів сором’язливим поглядом з-під вій, і дівчина зрозуміла: не гнівається, теж зашарівся.

Того далекого дня, коли вона сиділа на цьому самому місці на пірсі, Лідія вже починала відчувати це: як важко буде втілювати мрії їхніх батьків. Як вона задихатиметься від такої любові