Львів. Спогади. Кохання

Страшенно причіплива та неприємна особа ця Ірена, і голос у неї деренчливий, і очі по-відьмацькому зелені. Її довге хвилясте волосся було мінливим: іноді здавалося рудим, іноді — червонястим, іноді, от як зараз, — золотавим. Майже силоміць у подруги набилася

Моменти стають спогадами. Миттєвості — посмішками на світлинах, теплими історіями, які зігрівають серце.

Присвячую своїй матусі Андріянні з любов’ю

як теплий спогад про ялинку її дитинства…

Надзвичайно мало потрібно для того,

аби підбадьорити красу чиєїсь душі.

Сплячих янголів легко розбудити…

Моріс Метерлінк

Моменти стають спогадами. Миттєвості — посмішками на світлинах, теплими історіями, які зігрівають серце. Пам’ятаєш, як усією родиною святкували Різдво у засніженому Львові, присипаному цукровою пудрою снігу? І як ми зустрілися вперше у цьому місті? Як шукали затишку та тепла у привітних кав’ярнях? Як цілувалися під дощем? Стільки історій трапилося в цьому фантастичному місті солодкого кохання та терпкого шоколаду! Художники й музиканти, мрійники, закохані та самотні, місцеві і приїжджі — тут кожен знайде на денці горнятка присмак світлої надії. Хтось зустріне свого янгола-охоронця, хтось — пристрасне кохання чи здійснення мрії. І найцінніше дещо, про що мріє кожен з нас...

Радянська система виховала в наших батьках одну вельми неприємну рису — вважати іншу думку і поведінку неправильною та дурною. Вони мимоволі передали це і нам. А варто лише звикнути, що інша думка — просто інша і має право на існування, як усе стає на свої місця. Тоді починаєш поважати вибір тієї людини. Звісно, тобі це може не пасувати за якимись параметрами. Але від цього нікому не гірше і не ліпше, якщо не починати буцяти, як баран, ту людину своїми доказами, спричиняючи сварки. Ми мусимо навчитися відстоювати право на існування своєї окремішньої думки і нікого не змушувати конче з нею погоджуватися.

кохання, наче будяк, — підтяте, стає ще буйнішим!

Не подумай, що я вірю в містику чи родове прокляття, однак вважаю, що існує певний закон світової справедливості, коли все вчинене повертається, як добре, так і зле.

Тепер — лише прямо. І з усмішкою. Не інакше!

Бо справжнє кохання — це цілковита взаємність. Це коли одне серце на двох! Коли воно пульсує одним ритмом, одним подихом, доторком, тремтінням — геть усім! Коли ж взаємності немає, коли один кохає, а інший тим лише користується чи зневажає, то… це несправжнє. Це фальш.

Не буває порожніх історій, коли ними ділиться душа.