Цитати з книжки «Господь симпатизує аутсайдерам. 10 книг віршів», Сергій Жадан

така впевненість у тому, що все робиш вірно,
таке небажання приймати очевидні речі,
Переживи цей четвер,

перетрави, наче їжу,

цю зрадливу ніч — найдовшу, найгіршу,

що важко ломиться в двері.

Переживи це небо,

коли синя водойма душі

промерзає до самого споду,

коли риба думок,

задихаючись без повітря,

бурштином вмерзає у воду
Все, як завжди, має виправдання —

всі дороги — пройдені і зайві,

всі важкі ранкові прокидання

на порожніх і брудних вокзалах,

Всі метелики надій, що вперто

б’ються в лампу місяця прадавню,

навіть ми, що встигли ноги стерти

на шляху до свого виправдання.
Замки попсовано, і пси голодні —

десь тут повинна бути межа.

Вмиваєш руки, та в теплі долоні

сиплеться жовта іржа.

Наводиш приціли, та слабне зір.

І дивишся з-під перуки

як падає сніг,

як жовкне папір,

як пахнуть іржею руки.
Сіль запеклася

на твоїх пальцях

адже слово Боже воно

як таранька — його смакуєш

проте ним не наситишся
Тобі гадають на руці,

тобі щастить — все гарно й просто.

Поглянь, як розігрітим оцтом

стирає Бог свої рубці.

Твоя хода важка й тривка.

Тобі крізь череп б’ються роги.

І тонко губляться дороги

в твоїх руках.
Червень дозрівав, немов зерно —

рвалась мова і гострішав слух.

Зранку у відчинене вікно

набивався тополиний пух.

Ночі розсипалися піском,

та в найменших порухах пітьми

простір, ніби посуд молоком,

Повнився початками зими.

І в осердях потьмянілих трав,

в остиганні стебел і плодів

солод пломенів і вигорав

передвістям перших холодів.

Всяка річ, здираючи емаль,

формувалась, ніби пластилін,

щоб сягнути цих жахних проваль,

щоб пізнати цей високий тлін,

щоби вкотре голосом чужим

дякувати кожному із днів

за таке замолювання зим,

за таке відпущення снігів.
Все, що трималось вій,

голос печальний, плач,

я скидаю на твій

автовідповідач.

Поїзд твоїх химер

не зупиняє біг,

нам з тобою тепер

падає різний сніг.
мудрість речей якої стане як її не витрачай

тінейджерські зіткнення в кінотеатрах

вуличний секс фасований чай

скільки утіх і всіляких затій пропонувало життя

і що цікаво — на кожну була стаття
якщо довго дивитись на рани,

можна побачити як вони затягуються,

я не боюся того, що буде, —

я надто добре пам’ятаю те, що було.
Те, що закладається в тебе замість агресії,

те, що ти маєш сплатити до останнього цента,

життя — це бізнес, на який ти не маєш ліцензії,

бог — це менеджер із аптеки,

який не продасть тобі без рецепта.
він говорив — боротьба з системою приваблює

мене своєю безнадійністю.

Конституція, говорив він, це те,

що лишається на папері,

режим, врешті-решт, захлинеться у власній патоці,

пам’ятай, говорив він,

насправді система відчиняє двері

лише для того, аби прищемити в них твої пальці.
Поміж тим, що ти говориш,

і тим, як тебе розуміють,

і знаходиться вся поезія,
Жіночі розмови завжди закінчуються несподівано, усі ці виплески ірраціональності й неадекватності заливають собою навколишній простір, і тоді всім доводиться бовтатись у цих бурхливих водах, не маючи сил вибратися на сухе.
ась, я це точно бачив.

На їхній побутовій шизофренії, яку вони дещо пафосно називають пристрастю, можуть працювати атомні станції, ця чорна кров, що переливається в акваріумах їхніх сердець, щороку заливає собою набережні й пляжі, лишаючи на асфальті кольорові нафтові розводи. Закохані моєї країни добивають одне одного своєю любов’ю
О боже, що це таке біле? —

захоплено питає хлопчик.

Це сніг, — відповідає мама.

Це гарячка, — відповідає тато.
Поезія — цей останній плацдарм для нескорених,

гідна відсіч суспільній зневірі.
Дихати, дихати, що б не було,

коли твоя тяга — єдине тепло.

Життя втрачає свою вагу,

коли вдихаєш гарячу жагу,

коли видихаєш солодкий щем,

курячи синій елем.

Кров затікає в теплий рукав.

Мене все одно ніхто не чекав.

Кордон зачинено на замок.

І, не відходячи ні на крок,

моя душа, ніби щось чуже,

тіло моє стереже.
Замерзло пальне, і стихала мова.

Смерть надійшла із портів, з Азова,

і демон смутку над ними літав.

Випивши дезодорант, щоб зігрітись,

він намагався комусь дозвонитись,

але телефон йому відповідав:

«На даний момент абонент недоступний».

Життя — процес взагалі підступний,

так ніби тонеш серед ріки.

Смерть твоя — невелика втрата,

просто змінюється оператор,

й повільно зникають вхідні дзвінки.
поезія починається там, де чуються голоси, де тривають розмови, де в тебе є співрозмовник, який про щось тебе запитує, не вимагаючи відповіді.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз