Чотири стіни та дах. Складна природа простої професії

Empire State Deve­lopment)

Office for Metropolitan Architecture»

Як тільки будівлі починають сприйматися як джерела доходу, економіка сучасної архітектури уже не робить її засобом задоволення потреб якнайбільшої кількості людей, а стає шляхом максимізації прибутків.

Архітектура та маркетинг стають нерозлучними, що призводить до чудернацької зміни самого процесу будівництва: комп’ютерні рендери передують кресленням, продаж квартир передує їхньому дизайнерському оформленню, зображення передує змісту, а продавець нерухомості передує архітектору. Можливо, гнівні тиради Альдо ван Ейка проти постмодернізму були не більше ніж виразами відчаю чи обурення через те, що у нас так чи інакше крадуть нашу роботу.

Через загальне розмивання поняття «нерухомість» визначення архітекторів замінюється визначеннями економістів. Це також той момент, коли архітектура стає рішуче непридатною до опису (принаймні у тих термінах, якими архітектори зазвичай описують архітектуру). Логіка будинку уже не відображає насамперед його майбутнє призначення, а в основному слугує для досягнення бажаних в економічному сенсі характеристик. Оцінка архітектури передається ринку. Архітектурний стиль будівель уже відображає не ідеологічний вибір, а комерційний: архітектура коштує стільки, скільки інші бажають за неї заплатити.

розповіддю Пікетті про «економічну історію»

У цьому сенсі Західна Європа уклала непогану угоду: вона була захищена американською нетерпимістю до комунізму, але під тиском — або при достатньо здоровому глузді — для того, щоб зберегти щедру систему соціального забезпечення, відбиваючи у своїх громадян будь-яке бажання реального настання комунізму. Із розвалом соціалістичного табору ця загроза загалом минулася і економічні тенденції у більшості європейських країн після 1989 року говорять самі за себе: скорочення соціального забезпечення, руйнування пенсійної системи, зменшення кількості державних послуг і т. д.

Якщо пропрацювавши ціле життя, людина не зможе нажити статків, успадкований капітал знову почне відігравати вирішальну роль у класовому розшаруванні, зводячи будь-який натяк на соціальну мобільність до, у кращому разі, примарної можливості.

. Ті, хто здобуває багатство працюючи, все більше відстають від тих, хто накопичує багатство просто володіючи ним.

тільки дохід від накопиченого багатства перевищує дохід від праці, соціальна нерівність неминуче зростає