Червоне і чорне (детальний переказ)

У всій цій історії Матильду найбільше вражала те, що Маргарита Наварська, дружина короля Генріха IV Наварського, яка була коханкою Боніфація де ла Моля, викупила у ката голову коханця і поховала її в каплиці біля підніжжя Монмартрського пагорба.

Цікавим у цій історії з жалобою було ще й те, що другим ім'ям Матильди де ла Моль було Маргарита. Маркіз дозволяв доньці її примхи, адже "Матильда одягала траур не для того, щоб привертати до себе загальну увагу. В

"30 квітня 1574 року найвродливішому юнакові свого часу Боніфацію де ла Молю та його другові Аннібалу де Коконассо відтяли голови на Ґревській площі" за те, що Боніфацій намагався "визволити своїх друзів принців, яких королева Катерина Медічі тримала при дворі як бранців".

Палац герцога де Ретца вразив Жульєна небувалою розкішшю.

Гості утворили натовп навколо першої красуні балу. Жульєн чув захоплені голоси чоловіків про грацію, очі, поставу, розум Ма‍

Надійшли іспити. Жульєн відповідав блискуче..." У семінарії закладалися, що він буде першим і в загальному екзаменаційному списку, але в кінці іспиту один хитрий екзаменатор заговорив з ним про Горація та Вергілія, і Жульєн, забувши, де знаходиться, став цитувати цих світських авторів. Ця підла каверза екзаменатора призвела до того, що сам абат де Фрілер поставив своєю рукою біля імені Жульєна № 198. "Де Фрілер з насолодою робив цю неприємність своєму ворогові, янсеніту Пірару".

а тому абат призначив Жульєна репетитором з Нового і Старого Завіт

Коли задзвонили до свята, абат Ша поставив Жульєна сторожити церкву від злодіїв. Пахощі ладану і трояндових пелюсток, урочисті звуки великого дзвона викликали в душі юнака хвилю тепла. Він цілком віддався своїм мріям у пустій церкві. Та раптом Жульєн помітив двох жінок, які стояли на колінах у сповідальні. Він підійшов ближче. Одна з жінок повернула голову, почувши кроки Жульєна, голосно скрикнула і знепритомніла. "І в ту ж мить Жульєн побачив плечі і шию зомлілої дами. Добре знайоме йому кручене намисто з великих перлин вразило його зір". Це була пані де Реналь! Другою жінкою була пані Дервіль. Побачивши Жульєна, вона владно сказала, щоб він ішов геть, поки пані де Реналь не опритомніла. Розгубившись, Жульєн послухався і відійшов.

Тільки викладач риторики абат Ша-Бернар був обманутий готовністю Жульєна "всьому вірити й строїти з себе дурника". Часто після лекції він брав юнака під руку, походжав з ним садом і розповідав про різні соборні прикраси, бо був розпорядником церемоній у соборі.

Якось увечері Жульєна покликали до абата Пірара, який наказав юнакові йти до абата Ша-Бернара, щоб допомогти прикрасити собор до свята. Це був перший вихід Жульєна у місто, відколи він вступив до семінарії.

Пан Пірар звернувся до Жульєна латинською мовою, і юнак достойно витримав екзамен з теології, логіки і Святого Письма, але виявив повне незнання учення отців церкви. Ректор наказав воротарю відвести Жульєна в окрему келію; "це була маленька кімнатка на вісім квадратних футів, на верхньому поверсі будинку".

Перед його приїздом пані де Реналь наділа ажурні панчохи, нову сукню з модної тканини. Пані Дервіль помітила ще й те, що, розмовляючи з Жульєном, її подруга блідла, а її "очі, повні тривоги, були прикуті до юного гувернера".

Часто темними спекотними вечорами Жульєн і жінки сиділи під величезною липою за кілька кроків від дому. Одного разу він ненароком торкнувся руки пані де Реналь. "Вона в ту ж мить відсмикнула руку, але тут Жульєнові спало на думку, що його обов'язок — домогтися, щоб надалі її рука не уникала його дотику".