Запитання її, промовлене ніжним голосом, змусило Устинію Мелетіївну ледь помітно поморщитися вродливим лицем, а Мстислава Борисовича обернутися до неї. Радислава не могла нічого розібрати на лиці мужа свого, але посмішка на вустах його зігріла її й надала сили та сміливості. Мстислав Борисович спішився з коня й поцілував її руку.
— Я чекав на тебе все життя... що мені чекання декількох хвилин?
Радислава продовжувала сотуватися чарівним усміхом.
— Особливо у товаристві такої чарівної співрозмовниці?
Мстислав Борисович кинув швидкий погляд на Устинію Мелетіївну.