Суча дочка

«А вона у мене й справді молода, — захоплено подумала донь‍

Стати маленькою, стати дитиною, пригорнутися до рідного плеча. «Тату, мамо. Тату, мамо!» — щасливий той дорослий, хто має до кого вимовити ці слова.

Не треба боятися вмерти, треба боятися жити погано.

не прислухайся до людського поговору, прислухайся до себе, тоді почуєш усе

Вони били себе в груди, запевняючи людей у самовідданій любові, переконуючи у своїй безгрішності, нагадуючи власні заслуги, й не тільки свої, а й батьків та дідів. І народ прощав, віруючи невірним, добровільно віддаючи себе на поталу новітнім іудам, можливо, найстрашнішим за всю історію, яких уже вкотре народжував для себе сам.

Але чому? Чому цей світ ніби створений для людського страждання, а не для радості? Чому по землі ходить стільки всякої мерзоти у людській подобі? — на очах в Олени заблищали

Так зустрічаються двоє на перехресті життя. Позаду у кожного власна дорога, по якій розгублені роки. На плечі тисне багаж пережитого, у кожного — свій

думала про кохання, про те, що само воно ходить по землі, але закоханим дарує крила, часом настільки сильні, що вони підносять людину на не знану досі височінь, щоб з отакої ото висоти глянути на життя і відчути, яке воно прекрасне. Може, й ненадовго відчути, лише на коротку мить. Але яка то мить! Варта цілих десятиліть сірих буднів без любові.

Вона уже нічого не чекала, боялася про щось мріяти, бо так важко потім, коли ті мрії розбиваються об сувору реальність. Особливо сувору до тих, хто спіткнувся на початку самостійного шляху або і зовсім заблудився.

Не бійся гада, що по землі повзає, бійся його у людині, бо того можеш не розгледіти, поки не укусить