Над Чорним морем

— Як була "дочкою фельдфебельською", так і зосталась "фельдфебелькою", це правдива одеська "фру-фру!" — тихо шепотіла Саня до Наді.

Вона консерватистка, навіть обскурантка, ненавидить нові ідеї, молодих нових людей, любить польську мову, ледве стерплює великоруську, не любе української, забороняє й нам і навіть слугам слово сказати по-українській.

Діло гуманітарно-загайне, а деспотизм тим часом і нас покраде… поки ми викрадемо в нього культуру, — сказала Саня. — Я сусід наших знаю: між ними хмари, густі хмари яструбів, а голуби щось не показуються. А що буде, як ми станемо овечками, а вони зістануть вовками?
— Не думаю, щоб так було. І сусіди — люде, і вони золись повинні стати правдивими людьми і покинути вовчі норови, — сказав Комашко. — Будемо працювати і ждати. Простягнемо до них руку. А не подадуть нам руки, тоді… Вони будуть винні, як і тепер винні перед нами. Тоді Україна заспіває іншої пісні.