Покора

удь-яка нація була штучно вигаданим і смертельно небезпечним терміном — і в цьому більш-менш розумні люди переконалися 1871 року; саме з цього усвідомлення постали анархізм, нігілізм та інші подібні дурниці

Саме існування політичного протистояння (хай навіть штучного) є необхідною передумовою злагодженої роботи ЗМІ — а може, й побутування серед населення хоча б формальної віри в демократичність процесу.

оскільки від часу заснування Ізраїль постійно перебуває у стані війни, вбивства й бої тут усім видаються неминучими, майже природними — принаймні, не заважають насолоджуватися життям

головний ворог мусульман, той, якого вони бояться і ненавидять найдужче — не католицизм, а секуляризація, світськість, атеїстичний матеріалізм.

Певно, люди, які щасливо жили у певній суспільній системі, не здатні уявити точку зору інших людей — які ніколи нічого доброго від цієї системи не чекали і палко жадають її знищення.

Навіть кохатися не хотілося — хоча ні, кохатися трохи таки хотілося, але водночас кортіло і померти, я вже й сам точно не знав, чого хотів, відчував, як підкрадається до горлянки легка нудота…

Часто за агресією приховується прагнення спокусити

Кохання чоловіка є нічим іншим, як визнанням отриманої утіхи

Кілька приватних уроків, що їх я дав, сподіваючись покращити рівень життя, швидко переконали мене, що з моїх вуст даремно переказувати знання, що скільки людей — стільки й способів думання і що жодним чином цю першорядну нерівність не можна не лише усунути, а й зменшити.

Однак на ранок після захисту (а може, і того самого вечора) найперше, що спало на думку, було: щойно втрачено щось безцінне, чого вже ніколи не повернути, — свобода. Багато років рештки агонізуючої соціал-демократії дозволяли мені (за допомогою стипендій, системи знижок та різноманітних соціальних привілеїв на кшталт поганенького, але дешевого харчування в університетських їдальнях) присвячувати більшу частину часу обраній мною ­діяльності: вільному інтелектуальному відвідуванню свого друга.