Unknown

— Як можна не розпізнати колір власних очей? Мені це ніколи не зрозуміти.

— Здається, я не розпізнала не лише це. Гей, Джоше?

— Так, Кексику.

— Ти мене кохаєш? — Бачу в дзеркалі, що він усміхається, його веселить замішання і здивування, що проникають у моєму тоні.

— З того моменту, як побачив. Коли ти мені посміхнулася, мене охопило відчуття, ніби я падаю спиною зі скелі. Це почуття ніколи не припинялося. Я намагався стягнути тебе вниз разом із собою. Найгіршим, найбільш зловмисним і соціально незрілим із можливих способів.

— Джош, ти придурок! — Я починаю реготати і тикати пальцем у той бік, але він хапає мене за щиколотки і підтягує до краю ліжка.

Я так люблю його, що не можу більше тримати це у собі.

— Ти чудова, коли боїшся, — каже мені Джош.

— Ми ніколи не могли стати друзями.

Поцілунок в щоку. Чудо.

Я кохаю Джошуа Темплмана.

Що за спосіб розпочати день! Митися в душі з моїм колегою та ворогом.

— Хто я? — Я роблю останню спробу. — Твоя економка? Вчителька фортепіано?

— Ти мій Кексик, — просто відповідає він. — Не треба нічого вигадувати. Пішли. Давай покінчимо з цим.

— Забирайся звідси, Кексику. І пам’ятай, я не хочу бачити завтра твої закидони.

— Мені подобається, яка ти маленька.