Unknown

These violent delights have violent ends

And in their triumph die, like fire and powder

Which, as they kiss, consume.

~ Romeo and Juliet, Act II, Scene VI

Ці бурхливі насолоди мають насильницький кінець

І в їх торжестві гинуть, як вогонь і порох

Які, як цілуються, споживають.

~ Ромео і Джульєтта, дія II, сцена VI

— Ти завжди такий щасливий, коли викрадаєш жертву, яка нічого не підозрює?

— Ні, — тихо відказує він. — Я щасливий, бо прокинувся поряд із тобою.

я вважаю тебе найцікавішим, дратівливим і чарівним чоловіком, якого коли-небудь зустрічала. Дякую тобі за все. До побачення.

«Я тебе не боюсь. Я боюсь за тебе. Мені варто налякати тебе, але я не хочу цього робити. Ти пошкодуєш, тому що я багато про що можу попросити тебе, і ти напевно мені це даси».

Я безпорадна, тільки якщо лак на моїх нігтях ще не висох, але навіть у цьому випадку я все ще можу натиснути на курок.

— А я думав, що ти сором’язлива.

— Так і є, — я погоджуюсь. — Особливо із незнайомими людьми. Позбавляюся дару мови і стаю незграбною. Але це зовсім не означає, що я слабка. Я майже все життя прожила у своїй голові, але коли потрібно, дістаю ножі.

Єдине, що я покірно виконую – це доставку замовленої їжі.

— Спершу про головне. Скажи мені своє ім’я. Тоді, можливо, ми обміняємося телефонними номерами. Потім, можливо, сходимо на побачення. Ти зовсім не схожий на хлопця, який грає у мінігольф, то що... вечеря? Так. Вечеря. Зводиш мене в якесь миле містечко, я посміюся з твоїх жартів і ми познайомимося ближче. А потім, можливо, після ще кількох побачень, розпущу для тебе волосся. Але це потрібно заслужити. Не знаю, до яких жінок ти звик, але моя мама виховувала не робочу бджілку. Вона виховувала королеву. — Я дивлюся на нього без тіні посмішки. — І я не роздаю мед безкоштовно.

— Ось що відбувається за відсутності фактів. Уява запускає механізм, щоб заповнити вакуум, і раптово маленька шишка на черепі перетворюється на неоперабельну пухлину, що швидко метастазує у всі життєво важливі органи, і жити залишається лише кілька тижнів

— Чув, що ти кохаєш мене.

Яке ж Деклан базікало.

— Чудово! І коли ж ти і цей твій Ліам подаруєте мені онуків, люба?

— Воу. Ми дійшли до розмови про дітей лише за три хвилини. Ідемо на рекорд.