Спокута

Робі й Сесилія кохалися роками — по пошті.

його безплотне «я» відчуло принизливу вдячність, бо він знав, що матиме тепер на рахунку спогад, до якого звертатиметься в усі наступні місяці.

горе притискало її губи до його губ.

Ідучи ними, вона відчувала це тепло на щоках і на голих литках.

обмеженість круговороту життя. Як швидко усе скінчилося. Не було воно ні важким, ні порожнім — а нестримним. Безжальним.

Не все має свою причину, і прикидатися, що це не так, означає втручання в життя природи, а це безнадійно і може навіть стати причиною лиха. Деякі речі є просто такими, як вони є.

Те, що нічні істоти летять на світло, де їх легко можуть пожерти інші істоти, було однією з тих загадок, які приносили їй скромне задоволення. І вона воліла, щоб ніхто їй цього не пояснював. Колись під час офіційного обіду професор якихось там наук, підтримуючи світську бесіду, показав на кількох комах, що кружляли навколо люстри. Він сказав їй тоді, ніби їх притягає візуальне уявлення ще більшої темряви, що лежить за межею світла. І хоча їх можуть з’їсти, вони вимушені коритися інстинкту, який примушує їх шукати найтемніше місце зі зворотного боку світла — що в даному випадку є ілюзією.

І тільки тоді до нього дійшло, що вона, можливо, зовсім не відступає від нього, а тягне його за собою, глибше у темряву.

Народження, смерть, а між ними — тлінність.

це може боліти, це страшенно неприємно, нічим добрим це не скінчиться, але він відкрив для себе, що значить бути закоханим, і це надзвичайно збуджувало його.