Чому Захід панує – натепер

1967 року астрономи Йосип Шкловський та Карл Саґан запропонували протвережувальний розв'язок парадоксу Фермі. За їхніми підрахунками, якщо лише одна зоря на чверть мільйона тримає на орбіті одну придатну до життя планету, то на Чумацькому Шляху має бути мільйон потенційних чужинських цивілізацій. Те, що ми нічого не чули від жодної з них[523], має означати, що високорозвинені цивілізації завжди знищують себе.

Маркс та Енгельс знали на півтора сторіччя раніше: лібералізація змітає всі зафіксовані жорсткі зв'язки, а не лише ті, що нам не подобаються.

Політбюро вже почало перейматися тим, що звичайні росіяни можуть помітити, що їхній потяг стоїть на місці. Керована державою економіка могла клепати танки та автомати Калашникова, але не комп'ютери чи автівки (ще один жарт Совєтів — "Як подвоїти ціну "Лади"[453]?" Відповідь: "Налити повний бак"). Скрізь шумувала незгода. Провідників радянської імперії жахала думка про нову гонитву озброєнь.

Завдяки комп'ютерам західний осередок почав інакше розважатися, робити бізнес та вести війну. 1985 року в житті Заходу не було галузі, що її комп'ютери не торкнулися, — скрізь, крім Радянської імперії. Прикидатися, що потяг рухається, стало неможливо.

Потяг везе колишніх радянських керівників через степи й раптом зупиняється. Сталін підскакує та кричить: "Покарати машиніста!"[439] Машиніста карають, але потяг не рухається. Тоді Хрущов наказує: "Реабілітувати машиніста!" Машиніста реабілітують, але потяг стоїть. Тоді Брежнєв посміхається й пропонує: "Зробімо вигляд, що поїзд рухається".

У Британії сімдесятих, коли я був підлітком, ми з друзями часто говорили про наступний занепад Америки, втім вбиралися в американські джинси, дивилися американські фільми та грали на американських гітарах. Скільки я пам'ятаю, ніхто з нас ніколи не бачив у цьому суперечности, і я глибоко певен, що на підсвідомому рівні, не бачачи кінця американської імперії, ми робили свій внесок у перемогу Вашингтону в війні Заходу. Вирішальний фронт, що незабаром мав з'явитися, був не у В'єтнамі чи Анголі. Він постав у торгівельних центрах.

Китай мав досить клопоту вдома, а Японія — за іронією, майже так само, як Західна Німеччина в Європі, — мирним шляхом досягала багатьох цілей, що їх войовничо прагнула 1941 року.

Натомість він почав війну в Третьому світі, на руїнах західноєвропейської та японської імперій. Вели її здебільшого заступники (зазвичай сільські революціонери для Совєтів та диктатори-головорізи для американців).

Найтривожніший план походив з Німеччини. Поразка, безробіття та фінансовий занепад так сильно налякали нащадків Ґете та Канта, що вони були готові дослухатися навіть до божевільного, що таврував євреїв та гендлював панацеєю завойовування. "Головною запорукою стабільности нашої валюти є концентраційний табір"[427] — запевняв Адольф Гітлер свого міністра фінансів, коли затероризував та вигнав з країни єврейський бізнесовий клас та кинув до в'язниць профспілкових діячів. Але Гітлерове божевілля було методичним: протягом тридцятих років скорочення витрат, державна власність та переозброєння усунули безробіття та подвоїли промислове виробництво.

Ринок не може спати; він має ширшати, залучати дедалі більше активности, інакше ненажерливе чудовисько промисловости помре. Їдка ліберальна кислота Заходу вщент роз'їдала бар'єри всередині суспільств та між ними, і жоден звичай, традиція чи імператорський едикт не могли вберегти споконвічний порядок,