Оповідки Еви Луни

лікування не повинно обмежуватися хірургією, хіміотерапією чи медичними препаратами, спрямованими лише проти фізичних проявів хвороби, а й покликано дбати передусім про душевний стан пацієнта.

ОПОВІДКИ ЕВИ ЛУНИ

Один по одному відкривались їй шукані докази: спершу тільки погляди, надто тривалі вітання, спільницькі посмішки, підозра, що їхні ноги торкаються одна одної під столом і що вони шукають приводу, щоб залишитися наодинці.

Елена на відстані відчула його владний дотик, поступливість матері, близькість, яка виникла між ними, страшну таємницю, що їх єднала. Дівчинка раптом вкрилася

жінка навіть не поворухнулася, ніби вага цієї руки була часткою її тіла.

Елені здавалося, нібито вона наповнюється в’язкою та солодкою, немов мед, рідиною й розбухає до розмірів гігантської ляльки, чиє роздуте тіло заполоняло все ліжко, всю кімнату, весь дім. Іноді, знесилена, вона плакала й засинала на кілька хвилин.

побачивши Солов’я або почувши його голос, згадувала те імпровізоване свято й знову відчувала, як палає її шкіра й бентежиться охоплена невимовною лихоманкою душа.

Матір сідала навпроти нього, і він переповідав їй різні історії зі свого творчого життя, супроводжуючи кожну пригоду гучним сміхом, що народжувався у нього десь у животі.

вона губилася в мороці кімнат, ні до кого не озивалася й зненацька поставала перед очима, мовби повернувшись із якогось іншого, невидимого виміру.

всі бачили, як полагіднішали хижі очі пуми, коли жінка з поважним виглядом ступила ближче й узяла Полковника за руку.