Морозів хутір

але в історії Росії найдосконалішим часом був шматок між 1905 і 1914 роками. Це був час, коли в Росії блиснув промінчик того, що можна назвати "свобода".

— Ви думаєте, що більше не буде свободи.

— Не думаю. Я переконаний.

— Чому — дозвольте знати.

— Там, де починають рикати оте "дайош" — хрипке, п’яне, дурне… Повірте мені: там не може бути свободи.

В середу, двадцять четвертого грудня, на Свят-вечір, будинок стоїть у розгарі метушні і пильної, просто мурашиної праці.

Маю на увазі нашу мову… Інколи мені здається, що в самій нашій мові сидить розв’язка нашої немочі.. Можна це сказати і краще.. У мові наших предків було щось, що змушувало їх шукати помочі поза межами свого мовного комплексу. Ми переймали чужу мову для вислову духового полету. Сьогодні зухвалість наших людей намагається перерости страх перед рідним словом.

А проте все, що нашою мовою сказане, є трагічно мілке, як дивитись на те в перспективі часу. Подумаймо, яка глибина лежить у вислові росіян, їх пафос — це щось трагічне, але одночасно завойовуюче. Наш мінор — це переважно здача позицій…

— Прекрасно… Я тільки не можу це до кінця збагнути… Що перешкоджає мати і нам пафос наших родичів з півночі?

— От власне його знайшов Андрій.

Подивіться на нашого батька. Він досягнув більше, ніж кожний з нас. З нічого він став людиною… Підкреслюю, що якраз людиною, європейцем… А був звичайний нуждар, український парубок… Наші люди на селах — це переважно закопані таланти, бо вісімдесять процентів їх життя не використано.

Ми будемо, і тільки тоді, як ми саме будемо, почнеться нова ера культурного завершення цього моста між Європою та Азією. Більше від того. Москалі покоряться нам. Ми їх змусимо зійти з-під неба до землі. Ми приневолимо їх думати категоріями живих людей. Інакше нашому просторові загрожує смерть. Його заллють не ґермани, а Азія, дракони, і тоді народиться Чингісхан московського виробу, і хто знає, чи ґермани знайдуть діющу зброю проти того… Похід Азії почався. Україна в народженні. Європа у відступі. Питання тільки, чи встигнемо ще раз повторити історію і ще раз із Києва створити одну імперію, на цей раз з назвою Україна. Це є те, що нас абсорбує, а все інше тільки видимість і умовність. Так, мій брате Іване!..

Москва без Києва стане провінцією Хіви чи Бухари, а тим самим автоматично включиться до того світу, якому загрожує небуття. Зараз цифри унагляднюють вам цей факт. Мільйони москвинів кидають свої столиці і автоматично, як механізм, чи як ведені інстинктом істоти, кидаються на південь. Вони не розуміють, але відчувають, що вони задушаться без повітря, яким дихаємо ми. І тому Петро Великий, відкриваючи вікно в Європу через Петербург, хоронив усіма силами Київ і Чорне море як основний резервуар життя Росії взагалі. Тож і назву вони взяли нашу. Тож і наші люди їх вчили їсти. Тож ми давали їм форму.

Росія, без сумніву, намагалась і намагатися буде все зрусифікувати… Хай і навіть змосковщити. Росія хоче ввести одномовність, однак і різномовність наша лишилась завдяки російським намаганням. Пружність політики Росії вибиває іншим з рук наступальну зброю. Вона встряває і розкладає не так своєю інтелігенцією, як настирливістю свого історичного процесу в напрямку, я б сказав, творення опінії свого буття. При допомозі своєї літератури і мистецтва російська держава влазить нахабно до мозків думаючих людей світу, і ті починають сумніватися, чи мають вони право перечити цій силі. Росія нейтралізує і паралізує пружність європейської раси, яка залізла в усі закутки світу і тільки не змогла переступити через межу, покладену Росією… Схід Європи, північний захід Азії лишились резервуаром будучого людства. Там ще є місце, де можна щось шукати… Інакше ми були б тільки Сполученими Штатами Америки, завалені хмародерами до глибини душі… Місія Росії — втримати рівновагу між культурою душі і культурою мозку.

Іван висловив думку, що відділення України потягне за собою занепад Росії. Більше. Занепад слов’янства.

Не здивуйся, що пишу по-українськи. У нас хлопці рішили говорити тільки по-українськи. І тобі раджу також… Це наша рідна мова, і батько каже, що соромитись її нема чого. То нічого, що нею розмовляють прості люди і росіяни називають її "собачим язиком". Думаєш, що це дотепно? Я так не думаю…

в він Василька.

— У нас великі зміни… Страшні зміни. Афоген Васильович дуже сумний. Уяви… Він мусить викладати історію та географію по-українськи..