Сергій Жадан

Інтернат

    Sasha Miцитує3 роки тому
    — Ей! — кричить. — Ей! Уважаємий!
    Уважаємий озирається — і Паша аж заточується: білий лікарський халат залито кров’ю, і вигляд у нього — ну зовсім не уважаємий, ну аж ніяк не уважаємий.
    Cāritas Infinītaцитує3 роки тому
    на такому робочому місці важко любити клієнта.
    Yulia Hudyma-Smetanskaцитуєторік
    Можна ходити в краденому секонді й почуватися королем світу, а можна мати хорошу теплу куртку й бути товстим, нікому не потрібним мудаком, думає він про своє. І чому, думає, я зі своїми ніколи про це не говорю. Надиктовую їм усі ці мудацькі диктанти, вбиваю в голови складні й незрозумілі приклади, вчу правил, які їм ніколи не згодяться. Вчу говорити без помилок. А ось просто говорити, говорити так, щоб тебе чули й розуміли, — не вчу. Та й сам не вмію.
    Yulia Hudyma-Smetanskaцитуєторік
    Хтось тулиться йому в плече, лізе під лікоть. Баба, здогадується Паша, баба із золотом під язиком. Сидить, боїться поворухнутись, хай тулиться, думає, хай гріється. Коли я востаннє ось так лежав із жінкою? — згадує. Згадує, згадує, потім кидає. Іншим разом, думає, іншим разом згадаю. Добре, думає далі, тепло, безпечно та пахне жінкою. Щоправда, пахне вона, ця жінка, дивно: ніби хтось довго ходив у шубі під дощем, а потім заліз до тебе під ковдру. І пахне тепер псятиною — чимось живим, але вуличним, приблудним. Паша скошує погляд — так і є, пес. Як він тільки сюди прибився: мокрий, сірий, із темними переляканими очима.
    Паша хоче його в
    Victoria Millerцитуєторік
    Паша йде за ним, крок у крок, намагаючись не дивитися в очі військовим. У дитинстві він так проходив повз вуличних псів: головне, не дивитись їм в очі, подивишся — відразу відчують чужого
    Victoria Millerцитуєторік
    тож Пашу оглядає, як молодшого за званням. Так пасажири, що їдуть від початку, дивляться на тих, хто підсідає дорогою: ніби й квитки є в усіх, але зайві години, проведені в купе, надають незрозумілої переваги
    Victoria Millerцитуєторік
    Вона зовсім не вміє плакати, думає Паша, просто не знає, як це робиться. І сміятися теж не вміє.
    Victoria Millerцитуєторік
    помічає зсудомлену руку, що вчепилась у ноші, тримаючись за них так міцно, як тримаються лише за життя.
    Victoria Millerцитуєторік
    Справді, вибираючи між смертю й бюрократією, краще іноді вибрати смерть.
    Victoria Millerцитуєторік
    Військові намагалися їх відговорити, проте військовим тут ніхто особливо не довіряв, кожен вважав себе найрозумнішим.
    Victoria Millerцитуєторік
    Чомусь саме в робітничих селищах робота зникає в першу чергу.
    Victoria Millerцитуєторік
    Старий дивиться прогноз погоди, ніби там мають згадати його ім’я
    Victoria Millerцитуєторік
    І все це, не вимикаючи телевізора. Телевізор він не вимикає навіть уночі. Він у них, наче вічний вогонь: горить не так для втіхи живих, як у пам’ять про померлих.
    Serhiy Ponomaryovцитуєторік
    Справді, вибираючи між смертю й бюрократією, краще іноді вибрати смерть.
    ksurotuykцитує2 роки тому
    — Правильно, — хвалить його чомусь Пітер, — у вашій країні історію вчити — як рибу ловити: ніколи не знаєш, що витягнеш. Хоча мені подобається ця ваша любов до історії
    Єлизавета Доронцевацитує2 роки тому
    Цивільні теж зважувались і рвались до міста розваленим асфальтом. Військові намагалися їх відговорити, проте військовим тут ніхто особливо не довіряв, кожен вважав себе найрозумнішим. Ось і пхався під міномети за якою-небудь довідкою з пенсійного фонду. Справді, вибираючи між смертю й бюрократією, краще іноді вибрати смерть.
    iamKovyцитує3 роки тому
    Схожий на пасажира, який третю добу не може вибратися з вокзалу, спить на стільцях і харчується у фаст-фудах. Але дістанеться додому — й усе буде гаразд: відмиється, відчиститься, відіспиться. Зараз головне — вирішити щось із іще одним тілом, не дати йому померти, спробувати його витягнути.
    iamKovyцитує3 роки тому
    Я взагалі не розумію, як він досі тримається, після трьох днів на дощі й вітрі. Коли побачив його в лікарні, там, у коридорі, подумав, що він щойно розмовляв зі своєю смертю. І зміг її в чомусь переконати. Або не зміг. Але й вона його не змогла.
    iamKovyцитує3 роки тому
    — Це папороть, — повторює металевоголовий. — Їй мільйон років. Ось тобі скільки років? — питає він Пашу.
    — Тридцять п’ять, — розгублено відповідає Паша.
    — А їй — мільйон, — нагадує військовий.
    — І шо? — не розуміє Паша.
    — І хоч би шо, — пояснює йому військовий, як маленькому. — Мільйон. Ми з тобою ще не народились, а їй уже був мільйон років. Ми з тобою здохнемо, а вона далі десь лежатиме собі.
    iamKovyцитує3 роки тому
    Зима не повинна лякати, її не слід боятись, вона — як пес, якого впускаєш у дім, роблячи його частиною свого життя, після чого він усе своє життя готовий буде за тебе померти, впізнаватиме тебе за голосом і запахом, ходитиме за тобою назирці, чекатиме на тебе, де б ти не ходив і коли б ти не повертався
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз